Гнат створив цю гру самотужки. Він прописав світ, сюжет та героїв. Тут, у віртуальному світі, хлопець був підтягнутим широкоплечим чоловіком. Мускули проступали крізь чорний одяг, який описував рельєф його тіла. Того ж кольору капюшон ховав обличчя і надавав загадково-небезпечного вигляду. Він добре вправлявся з будь якою зброєю і міг з легкістю постояти за себе. І не лише. Метою, був порятунок чорноволосої кароокої красуні. Саме так, Гнат рятував Галю. А головними антагоністами стали його троє придуркуватих однокласники. По іншому він не міг відімстити їм за роки знущань. Лише так, лише у віртуальному світі. А мстити було за що. Якщо усі ці роки він міг би забути. Ні не пробачити. Лише забути. Та те, що вони творили останнім часом, у ніякі рамки не лізло.
Збавом була лише Галя. Вона відносилась до Гната, як до звичайної, нормальної людини. Дівчина спілкувалась з ним, сміялась з його жартів, торкалась до нього. Дотики були абсолютно невимушеними – дружнє похлопування по спині чи штовхання плече об плече. Спочатку хлопець не знав, як на це реагувати, але з часом звик. Галя стала для Гната справжньою подругою, яких хлопець не мав ніколи в житті.
Дівчина виявилась не аби якою розумною. Гнат та Галя завжди мали про що поговорити. Двоє цікавились точними науками, а особливо вищою математикою та фізикою.
Тепер Гнат виходив з дому і чекав на Галю поруч з будинком. Шлях дівчини до школи проходив повз. Хлопець кілька разів пропонував понести її рюкзак, але вона ввічливо відмовлялась. Гнат розцвів, став життєрадісним і часто усміхався. Траплялись дні, коли до нього ще чіплялись, але це було, в основному, лише на словах.
Три найкращих друга, а за сумісництвом найгірші вороги Гната, намагались всіляко вколоти хлопця, а зачасту і дівчину. Але Галя була гострою на язик. Відповідала так, що трійка зазнайок опинялась у дурному становищі. З них сміялись однокласники, що було надзвичайно болючим ударом по їхньому самолюбству.
–Можливо, не потрібно так? – якось запитав Гнат по дорозі додому.
–Як?
–Ці хлопці несповна розуму. Можеш мені повірити, я учусь із ними одинадцятий рік.
–Я бачу, що вони придурки, – усміхнулась дівчина. – То й що? Я б мала їх боятись?
–Скоріше остерігатись, – зітхнув Гнат.
–Та ну, – махнула Галя рукою. – За себе потрібно уміти постояти. Інакше об тебе витиратимуть ноги.
–Хороша порада, – скривився хлопець.
–Не переймайся. Усе буде гаразд.
Тільки дівчина встигла договорити, як поруч, у стіну, влетіло куряче яйце. Воно розлетілось і частина вмісту потрапила на Галю та Гната. В повітрі рознісся жахливий сморід.
–Отримуйте закохані! – кричав Тарас кидаючи наступне протухле яйце. – Юрко знімаєш!?
–Так! – зареготав той. – Оце контент буде! Назвемо «Смердючий жиробас і його ципа»!
Гнат, не вагаючись, став попереду. Він закрив дівчину своїм великим тілом. Яйця, які кидали з завидною частотою Тарас і Василь, потрапляли в хлопця. Його волосся і одяг вкрився смердючою рідиною. Врешті закидання закінчилось.
–Ну, що, смердючки-заучки, отримали? – реготав Тарас.
Хлопець скидав із себе залишки яєчної шкаралупи, але не сказав ні слова. Жовток перемішаний з білком стікав по його обличчі.
–Зачекай, – сказала Галя.
Вона витягла з кишені рюкзака вологі серветки і почала витирати Гната.
–На тебе не попало? – запитав хлопець.
–Зовсім трішки. Дякую, що заступився.
–Витирай свого кабана, тупа ти курко! – засміявся Тарас, підійшовши ближче.
–Як же так виходить, що курка я, а яйця несеш ти? – сухо відповіла Галя.
Василь пирскнув.
–Досить знімати! – гаркнув Тарас. – А ти, курво, ще договоришся.
–І що ти зробиш? Своїми яйцями кидати почнеш? – дівчина перевела погляд на те місце, про яке говорила. – Хоча, вочевидь, їх у тебе немає. Та й на мужчину ти мало походиш. Таке собі... воно.
Той лютував. Очі його наповнились кров’ю, а на лобі вени аж повидувались. Становище погіршувало те, що навколо зібралось уже кілька десятків учнів, які знімали усе це на смартфони. І це був сором. Усе місто скоро дізнається, як його принизили.
–Не була б ти дівчиною...
–То що б ти зробив? – не вгавала Ганна. – Получив би від мене по своїй дурній голові?
Тарас зціпив зуби і кинувся до Галі. Але на шляху йому став Гнат, знову заступивши дівчину своїм тілом.
–Свинтусе, ти що, сміливості набрався?
–Не чіпай її! – намагався твердо сказати Гнат, але голос його підвів. – Йди геть.
–Ви дивіться, який захисничок знайшовся.
–Тарасе, – сказав Василь, – ходімо уже. Відео змонтуємо.
Той зверхньо плюнув і обернувся.
–Ще мені тут не вказували, що я маю робити.
Тарас розвернувся і запустив стиснутий кулак Гнату просто в щелепу. Окуляри злетіли з обличчя, а сам хлопець оступився і упав.
–Ще раз таке втвориш, – загарчав Тарас, – і я тобі всі ребра переламаю! Зрозуміло, сальцисон довбаний?
Після цих слів він пішов геть.