9. Початок навчання

— Так подивимося. —  Почала водити по екрану телефона Маряна. —   Завтра о дев'ятій у нас лекція з рослинництва, потім зіллєваріння та технології вирощування, — перелічила та по дорозі до кімнат.

— Лише три лекції? — здивувалася Емі.

— Ну так. Судячи з розкладу, завтра три, післязавтра чотири, далі вихідні, а потім… — дівчина продовжила водити по екрану гаджета, переглядаючи план занять.

— А де ти дивишся розклад? — поцікавилася принцеса.

Мар’янка зупинилася й здивовано глянула на неї.

— Ти й цього не пам’ятаєш? Відкрий на телефоні додаток «Універд». Там у повідомленнях мали надіслати дані для входу.

Емілі уважно гортала меню свого мобільника, але нічого не могла зрозуміти.

— Давай покажу, — не витримала подруга. — Ось ця піктограма навчального додатку, — вказала вона на кружечок із замисловатими лініями. — Далі повідомлення… — натиснула вона на відповідний кружечок. — О, в тебе новий телефон? — оглянула вона пристрій з усіх боків.

— Ну так, подарунок від бабусі, — розгубилася принцеса.

— Прикольно. А старий де?

— Не пам’ятаю, певно десь вдома лишився, — ніяково додала Емі.

— Вибач, постійно забуваю про це. Ось, тримай — тепер і в тебе є розклад. Я там ще свій номер зберегла про всяк випадок.

— Дякую, Мар’янко, — полегшено всміхнулася принцеса.

— Та пусте, — відмахнулася дівчина. — Зустрічаємось завтра о пів на восьму. Домовились?

— Авжеж. Ще раз дякую тобі за все. Добраніч.

— Добраніч! — радо вигукнула рудоволоса.

«Нарешті цей насичений день завершився», — важко видихнула Емілі, замкнувши за собою двері.

За кілька хвилин вона вже лежала в м’якому ліжку, знайомлячись із вмістом нового гаджету.

«І коли я встигла змінити звук будильника…» — Емілі намацувала телефон на тумбочці, не розплющуючи очей.

«Ну, ще п’ять хвилиночок…

Потім розбуджу Тимурчика.

Цікаво, що пані Роза приготувала сьогодні на сніданок?..»

Вона перевернулася на інший бік, затискаючи в обіймах подушку.

— Ох, щось я втомився. От послухав би батька — зробив зарядку перед польотом, то й крила б не так боліли.

Емілі затамувала подих.

«Що?.. Крила?..»

Щось зовсім поруч закопошилося.

— Ну от, крила трохи порозминав — можна летіти до інших, а то зараз ні зернятка мені не лишать, — знову озвався той самий голос.

Емі різко підвелася.

На підвіконні, впритул до якого стояло її ліжко, сидів сизий птах. Звичайнісінький голуб.

— По-ле-тіли! — вигукнув він і зіскочив із підвіконня, змахнувши крилами.

Емілі застигла, витріщившись у вікно.

— Птах… говорить?.. — прошепотіла вона, не вірячи власним очам.

Дівчина торкнулася дерев’яної рами напіввідкритого вікна, перевіряючи, чи це дійсно справжнє дерево, а не декорація зі сну.

«Де я?..» — Емі повільно повернула голову, оглядаючись. Та сама кімната гуртожитку, в яку вона вчора заселилася.

«То це був не сон?..» — серце заколотилося швидше. — «Я справді в іншому світі?..»

Вона знову глянула на екран телефону.

07:15

Під ним — сповіщення: Лекція почнеться за 45 хвилин. Корпус рослинології. Зала 38.

«Ой…» — видихнула вона.

Часу на роздуми не лишилося.

Емі підскочила з ліжка так різко, що ковдра ледь не злетіла на підлогу. Швиденько зібралася — ранковий ритуал, зачіска, навчальна форма.

Емі вже застібала останній ґудзик на піджаку, коли в двері постукали. Вона швидко оцінила свій вигляд у дзеркалі: форма сиділа добре, волосся акуратно зібране, лише очі трохи сонні видавали пізнє пробудження.

Глибоко вдихнувши, дівчина відчинила двері.

— Доброго ранку, Емі! — Мар’янка сяяла, як ранкове сонечко.

— Доброго, — всміхнулася принцеса.

— Поквапмося! А то не встигнемо поснідати, — руденька одразу взяла її під лікоть, і вони разом поспішили до їдальні.

Щойно дівчата пройшли крізь магічну завісу, запах свіжої випічки одразу накрив їх хвилею. Їдальня гуділа, мов вулик: хтось попивав наваристий компот із ватрушкою, хтось поспіхом дожовував булочку на ходу, хтось сміявся, хтось сперечався. І здавалося, кожен хоч на мить переводив погляд на юну принцесу.

Емілі спершу стало ніяково під цими поглядами, але бурчання в животі швидко повернуло її до реальності — до ароматних страв на лінії роздачі.

Дівчата взяли по стаканчику кави та по синабоні з корицею.

— О, там є місця, — Мар’янка вказала на столик, де сиділи двоє хлопців.

— Біля вас можна сісти? — швидко запитала руденька.

— Так, будь ласка, — відказав кароокий хлопець, трохи посунувшись.

— Дякую, — задоволено вмостилася Мар’янка.

Емілі сіла поруч зі смаглявим хлопцем — і в ту ж мить по її тілу знову пройшов теплий імпульс.

«Що зі мною?..» — задумливо зробила перший ковток кави Емі.

«Знов це неймовірне тепло поряд із нею…» — він крадькома косив погляд на принцесу, намагаючись не видати себе.

— Ви теж з факультету рослинології? — несподівано запитав довговолосий блондин, що сидів поруч із Мар’янкою.

Емі поглянула на емблему зеленого дерева на його піджаку, потім — на свою таку саму.

— Так, — коротко відповіла вона.

— Я Лойд, до речі, — усміхнувся той. — А це мій друг Кайрен. Він навчається на архітектурно-просторовому.

— Мене звуть Емілія, а це моя подруга Мар’яна. Раді знайомству, — ввічливо відповіла принцеса, поки рудоволоса красуня пережовувала пухку випічку.

— Взаємно, — хрипко відповів Кайрен.

— Емі, лекція почнеться за десять хвилин! Побігли! Не хочу спізнюватися на перше ж заняття, — випалила Мар’янка, розправившись зі своїм сніданком.

— Угу… — Емі з сумом поглянула на свою половинку синабоні.

— Я з вами, — долучився Лойд. — До зустрічі, друже, — підбадьорливо похлопав він принца по плечі.
Кайрен лише кивнув, не зводячи погляду зі своєї таці. Подруги разом із новим знайомим рушили до зали 38. Тепло, що ще мить тому наповнювало обох, почало розвіюватися.