6. Справжня подруга

З легким хвилюванням дівчина повернулася до своєї кімнати. «Емілія Ладнор» — ще раз прочитала вона своє нове, чи давно забуте ім’я. Та впевнено переступила поріг.

— Ну що ж, Емілія Ладнор, ласкаво просимо до твого нового життя, — урочисто промовила вона в повітря.

«Ой, а це ще що?» — біля ліжка стояла велика помаранчева валіза.
Емі з цікавістю відкрила сюрприз.

— Оце так несподіванка… — погляд розбігався між нарядами: від спортивних штанів до елегантних суконь.

Дівчина перевела погляд на шафу.

Та коли відчинила дверцята, на неї чекав ще один сюрприз: на кількох вішаках уже висіли комплекти навчальної форми — акуратні, стильні, з вишитими гербами факультету. Під ними стояло кілька пар взуття: від зручних черевиків до урочистих туфель.

«Чим далі, тим цікавіше», — подумала вона, діставши вільні вішаки й розвішуючи та складаючи новий одяг.

— Нарешті, — видихнула вона, зачиняючи шафу.

Погляд ковзнув по кімнаті й зупинився на ще одних, ледь помітних дверях, що майже зливалися зі стіною. Емілі підійшла й обережно відчинила їх.

За ними ховалася невелика, але дуже затишна вбиральня — світла, чиста, з м’яким теплим світлом і дзеркалом, що відбивало її трохи втомлене, але все ж спокійніше обличчя.

«Яка краса. Добре, що я не пішла питати, де тут ванна кімната», — всміхнулася вона, уявивши цю курйозну сцену.

«Освіжаючий душ зараз буде дуже доречним», — вирішила вона.

Не гаючи часу, Емілі зібрала все необхідне й зачинила за собою дверцята. Тепла вода торкнулася шкіри, і напруга, що накопичилася за день, почала повільно танути. Нарешті вона могла дозволити собі просто… дихати.

Емілі загорнулася в м’який рушник, вдихнула аромат свіжої тканини.

«Нарешті відчула себе живою людиною…» — не встигла подумати вона, як у двері спальні хтось тихенько постукав.

Емілі завмерла. «Хто це може бути?»
Вона обережно зробила кілька кроків, прислухаючись до голосів ззовні.

— Емі! Це я, Мар’янка. Ходімо разом повечеряємо.

«Повечеряємо?.. Вже вечір?» Вона глянула у вікно — небо за ним вже темнішало.

«Хоча, чому я дивуюся? День був не з легких», — втомлено подумала вона, відчуваючи, як шлунок нагадує про себе легким буркотінням.

Дівчина швиденько накинула на себе халат, що дуже доречно висів на дверях вбиральні, та відчинила подрузі.

Мар’янка стояла в коридорі, вже перевдягнена в зручний одяг, з легким рум’янцем на щоках і тією ж невгамовною енергією, що супроводжувала її весь день.

— О, ти вирішила освіжитися? — Мар’янка примружила очі, ніби перевіряючи, чи Емілі вже краще.

— Так, захотілося змити втому, — вимушено всміхнулася Емі. — Заходь, я зараз швиденько переодягнусь.

— Ам, добре, — розгублено увійшла руденька дівчина.

Емілі ще кілька разів промокнула волосся рушником й заходилася обирати собі вбрання.

«Певно, краще одягну ось ці, легенькі… о, непогано, здається», — дістала вона  рожеві штани, схожі на спортивні, та просту білу футболку.

— Ого, в тебе так багато речей… — з щирим захватом протягнула Мар’янка, розглядаючи наповнену шафу.

— Що? — дівчина навіть не одразу зрозуміла, про що мова. — А… — вона знітилася. — Сама не знаю, як так вийшло.

Мар’янка здивовано підняла брову.

Емі поспіхом додала:

— Я… забула свою валізу вдома, а батьки, певно, вирішили переглянути мій гардероб, — спробувала викрутитися принцеса, намагаючись звучати хоч трохи правдоподібно.

Мар’янка хитнула головою — але без тіні підозри, радше з легким сміхом.

— Як же я тебе розумію. Батьки чомусь завжди думають, що знають краще.

— Це точно, — впевнено відказала Емі, згадавши своїх батьків.

«Здається, вони з іншою Емілією були гарними подругами… може, розповісти їй правду?»

— Мар’яно! — рішуче почала вона. — Я маю тобі дещо сказати…

— Щось сталося? — щиро занепокоєний погляд подруги трохи підкосив її впевненість.

«А що як вона цього не прийме?..»

— Здається, у мене якісь провали в пам’яті. Я нічого не пам’ятаю. Справді.

— Ти зараз серйозно?

Емілі винувато опустила голову.

«І як мені їй все пояснити, не розкриваючи всіх карт? Чи можна їй взагалі довіритися?..»

— Як таке може бути? — Мар’янка підійшла ближче, уважно дивлячись в очі подрузі.

— Мені сказали… це може бути через пізнє пробудження магії.

— В тебе нарешті пробудилася магія?! — радісно вигукнула подруга, аж підстрибнувши.

— Так… але я навіть не знаю, як нею користуватися. Бо нічого не пам’ятаю. У мене в голові — чистий аркуш.

— Все так серйозно… — знітилася рудоволоса. — Не біда! Я тобі все розповідатиму. І поступово ми повернемо тобі твою пам’ять. От побачиш. — Подруга аж засяяла від цих слів. — Я так рада, що в тебе тепер теж є магія!