4. Верденський університет магії

І ось вони знову стоять перед воротами, що увінчані кам’яною аркою з написом «Верденський міжкоролівський університет магії». В повітрі витав аромат весняного цвіту, на території закладу простягнувся сповнений ніжними барвами сад. Трохи далі за металевим парканом зеленів широкий ліс. Десь неподалік журчала вода — тонкий, чистий потік, що додавав лагідного акомпанементу співу місцевих птахів.

«Тут так гарно… Аж прокидатися щось перехотілося», — замислилася Емі.

В кінці вистеленої м’якою плиткою доріжки стояла триповерхова скляна споруда конусоподібної форми.

— Це і є той самий університет? — поцікавилась дівчина.

— Це його головний корпус, — підтвердила королева Анна. — Та не обманюйся зовнішнім виглядом — ти ж вже бачила, як за допомогою магії можна змінювати простір.

Слова жінки заінтригували дівчину. Їй вже не терпілося побачити, що ж там всередині. Ще кілька кроків — і перед ними розчинилися двері магічного закладу.

Їх зустрів просторий заокруглений хол, у центрі якого струмів височенний фонтан — дрібні брижі повільно пливли донизу, ніби утворюючи живу колону. Мерехтливі вогники літали в повітрі, немов світлячки. Панорамні вікна, крізь які лилося сонячне світло, нагадали Емілі дім, у якому вона прожила так багато щасливих років. Гірка усмішка вималювалась на її обличчі.

«Чи повернуся я колись у той дім?»

Позаду них по обидва боки дверей стояли матові скляні стійки, схожі на реєстраційні.

— Доброго дня, Ваша Величносте, королево Анно, — вклонившись привіталася молода жінка, щойно вони підійшли до однієї зі стійок. Монархиня лише кивнула у відповідь.— Вітаю, міс Емілі, — додала та. Дівчина коротко кивнула. Серце чомусь стислося сильніше.

— Ми з Емілією трохи затрималися. Чи вже проводили привітання для першокурсників?

— Ні, Вашу Величносте — усі чекають у залі розподілу факультетів.

— Добре. — Королева розвернулася і впевнено попрямувала до іншого вікна. Емі прискореним кроком пішла слідом.

«Нічого не ясно, та дуже цікаво.»

— Зал розподілу факультетів, — рівним тоном проговорила вельможа — і скло взялося дрібнтим хвильками. — Ходімо, — звернулася вона до онуки.

Емілі невпевнено зробила крок і обережно торкнулася магічного скла — рука пройшла крізь нього немов крізь воду.

— Сміливіше, — підказала жінка.
Дівчина заплющила очі і зробила ще один крок у невідомість.

Тіло пройшло крізь поверхню, що нагадувала прохолодну воду, але дівчина лишилася сухою. А потім нога торкнулися твердої підлоги.
Вона розплющила очі — і перед нею розгорнулася велика зала, чимось схожа на концертний зал.

Стеля нагадувала велетенського равлика, закрученого в сяючу спіраль, балконні ряди мали хвилеподібну будову, а в центрі височіла невелика сцена. Єдине чого не вистачало — зручних стільців навколо: замість них приміщення було сповнене студентами.

Хтось нервово переминався з ноги на ногу, хтось сміявся з друзями, хтось розглядав новачків. Усі були різного віку, з різних королівств — це відчувалося по одягу, манері спілкування та навіть поглядах.

— О, привіт, Емілі! — вигукнула дівчинка, що раптом вибігла з натовпу.

Вона була приблизно того ж зросту, з рудим розпущеним волоссям, милим круглим личком, всипаним ластовинням, і такою щирою усмішкою, що Емі мимоволі теж всміхнулася у відповідь.

— Привіт, — відповіла вона, трохи розгублено.

— Ваша Величносте! — дівчинка зробила короткий реверанс, коли слідом за принцесою увійшла королева Анна.

— Вітаю Марʼяно, — стримано відповіла жінка, ледь кивнувши головою, ніби схвалюючи поведінку юної першокурсниці.

І в ту ж мить зал… замовк.

Повністю.

Лише тихе перешіптування іноді проривалося з натовпу, мов легкий вітерець у тиші.

Монархиня з поважною поставою покрокувала до сцени, на якій уже стояло кілька осіб — декани п’яти факультетів. Натовп розступився, утворивши живий коридор. Дівчата мовчки пішли слідом.

Майже дійшовши до сходинок, королева ледь повернула голову вбік і підняла руку. Емілі разом із рудоволосою дівчиною зупинилися, ніби хтось невидимий поставив перед ними прозору стіну.

Королева піднялася на сцену легко, ніби сходинки самі підлаштовувалися під її крок. Декани схилили голови, визнаючи її присутність. Студенти як один зосередилися на сцені.

Анна зупинилася в центрі, оглянула залу і урочисто промовила:

— Сьогодні, — голос розлився залом, — ми вітаємо нових учнів Верденського Міжкоролівського Університету Магії.

Емілі відчула, як серце пропустило удар. Мар’янка стиснула її руку.

— Бажаємо вам успіхів у навчанні, довіри та взаємоповаги, цілеспрямованості та великих досягнень. Наші викладачі та працівники університету радо допоможуть вам у будь-якому питанні. Ще раз вітаю вас у нашій навчальній спільноті — і пам’ятайте: ви цвіт наших королівств. Саме від вас залежатиме наше майбутнє. — На останньому реченні королева ненадовго затримала погляд на Емілі.