Пенсіонерка

«Подруг не мати – ворогів не знати». Це прислів'я не для неї. Вона незалежна щаслива жінка на початку своєї кар'єри, радіє життю і не нарікає на підлих і заздрісних подруг, а задоволена, що вони у неї є. Принаймні це вбила собі в голову тридцяти п'яти річна незаміжня касирша, яка живе з батьками. 

Вона народилася тут, живе, і, скоріш за все, сконає у цьому великому місті, не відчувши всього його драйву і можливостей, якими вона могла скористатися. Як каже її мати: "У селі ти б спилася, а тут, хоч би додому ніякого психа не привела, бо в містах їх вистачає".

Танюша, саме так називають її рідні, вісім найближчих подруг і колеги, уміє гарно вислухати і дати слушну пораду. Своїм життям майже задоволена, бо нема чого рипатися, якщо немає куди.

Навчалася завжди добре, але після університету не знайшла роботи за спеціальністю, бо немає робочих місць і знайомих, які кудись би влаштували. Тому наша Танюша пішла працювати... касиром, де наївна душа мріяла про кар'єрний ріст, який обіцяли ще п’ятьом колегам із вищою освітою. Але дива не сталося. Єдине, що змогла змінити наша героїня - це місце роботи: перейшла з одного супермаркету в інший.

Танюшина мама, набожна жінка, щодня молилася, щоб її донечка одружилася і подарувала їй онуків. Але дівчині зручніше було відпочивати за комп'ютером, ніж у «живій» компанії. Ось тоді мама почала виганяти дочку на прогулянки з друзями, в надії, що та когось встріне. Наївна жінка не знала, що зараз легше знайти кохання в інтернеті, ніж на вулиці, принаймні Танюші, яка завжди німіла при зустрічі з хлопцями. Але гуляти треба, тому дівчина кожні вихідні проводила в компанії однієї з восьми подруг, які один з одною чомусь не товаришували.

Ось і в цю середу Танюша вирішила піти на каву з подругою Наталкою...

- Уявляєш, я вагітна! І це в тридцять п'ять! – істерично сказала Наталка.

- Нічого страшного. Я своїх ще навіть не планую. – заспокоїла її Танюша, знизавши плечима. 

Її долоні сором'язливо обіймали стаканчик теплої кави. Улітку це тепло заставляло пітніти, але Танюшу зараз це зовсім не турбувало.

- Дійсно! Ось, коли я з тобою, то мені стає краще! Дякую, тобі! – Наталка підстрибнула на стільчику від радості.

- Може, підемо? – запропонувала Танюша. – Тобі тепер треба більше гуляти, а тут парк поруч.

- Так, так, пішли!

Наталка мала доньку та сина п'яти і десяти років. Разом із чоловіком проживали в його батьків і частенько лишала дітей на свекруху. З роботою пощастило, бо після інституту мама влаштувала економістом до себе в обленерго. Тому Наталка ніколи нічого не шукала. Навіть чоловіка зустріла в університеті на вступній лекції.

Танюша не заздрила їй, бо та жила зі свекрухою, яка була матір'ю однієї дитини, свого мазунчика-синочка. Ця гіперопіка і материнська любов до свого чада виливалася у таку ж бурхливу ревність до своєї невістки. При чому до весілля це зовсім не проявлялося. Навпаки, Наталочку бажали в невістки. Але спільне проживання і повний нейтралітет чоловіка розсварило двох схожих за характером жінок. 

- А, як там твоя свекруха? – Танюша вирішила зруйнувати веселковий настрій подруги, а заодно перевести тему вагітності на іншу.

- А-а-а... Ольга Петрівна, дай їй Боже здоров'я і довгих літ, нещодавно похвалила мене за борщ. Бо я вперше туди вкинула квашену капусту замість свіжої, хоча мені це більше на капусняк схоже, ніж на звичайний «український борщ». – скисла Наталка. – А ти як готуєш борща?

- Я? Та я завжди з мамою готую. Вона каже, що різати, а я ніби відключаюся, бо це капець, як не цікаво. Вона - шеф-кухар, а я – навіть не кухар, а помічник кухара. – почала згадувати Танюша, яка не сильно переймалася своїми кулінарними здібностями. В ю-тубі це цікавіше дивитися, ніж робити, бо мороки багато.

- Класно. Я зі свекрухою не можу готувати, бо завжди «під руку говорить». Тому, я готую з самого ранку, коли вона спить.

- А о котрій ти встаєш?

- О пів шостої. 

- Ого, це жесть!

- Це нормально. Хоча тобі - маминій доці цього не зрозуміти. Я зі старшим вночі кожні три години вставала, а, коли діти хворіють, то, взагалі, заснути не можу. - після такої відповіді Танюша ще більше не поспішала створювати сім'ю.

- Як же ж ти зі всім справлялася?

- Моя мама приїздила, або чоловік зі свекрухою допомагали. Та й обідній сон допомагав, ніби доганяла недоспані години.

- То Ольга Петрівна не така вже й злюка.

- Ні, вона свого синочка шкодує. Ось навіть сьогодні, у нього вихідний і моя черга з подругами гуляти, то йому свекруха допомагає, поки він грається в свої танчики за комп'ютером. Знаєш, я ніколи не буду такою, як вона.

- Знаю. У двохкімнатну ще одна невістка, зять і онуки не влізуть. – пожартувала Танюша. І жінки добряче зареготали.

- Так! Нас і так шестеро живе, а свекор і свекруха здоровіші за моїх батьків будуть. Може, до сотні доживуть.

- Це точно! Як ти розповідала, як ви в ліс по ягоди їздили!? Вона ж навколо тебе з дітьми кілометри намотувала, поки ти з дітьми пленталася. А мала не могла бабусю догнати і в калюжу гепнулася.

- Так. А мій тато, на хрестинах онука, не міг її перепити! Мама його під руку ледве в таксі посадила.

- У неї хоч якісь хронічні хвороби є? Типу, гіпертонія і тому подібне?

- Так. Вампіризм. – і дівчата знову зареготали. – Ні, я серйозно. Ось сяде біля мене, а в мене вже з того боку печінка ниє.

- То ти наїлася і пора зі столу вставати, а кухня маленька в хрущовці, то й свекруха тебе давить і давить! – стиснула руками собі боки Танюша, пародіюючи свекруху.

- Та ну тебе! – махнула рукою Наталка. – А чого справи погано йдуть, коли їй розповім? Зараз взагалі нічого не розповідаю, бо знаю, що буде КАПЕЦЬ.

- Знаєш, про Рєпіна? От він намалював «Мужика з дурним оком», то тоді всі справи погано пішли. Ось твоя свекруха – це той мужик. – і жінки знову зареготали.

Про Наталчину свекруху розповідати – це те саме, що дивитися, як горить вогонь, чи біжить вода, вони могли вічність. Але окрім цього дівчата обговорювали музичні новинки, бо Наталка була справжнім меломаном, що дуже подобалося Танюші. Вона захоплювалася тим, як її подруга легко згадувала мелодію і могла назвати точну назву і виконавця. Танюша запам’ятовувала лише приспів і то не весь. Дівчина інколи дивувалася, чому її подруга після музичної школи не поступила в консерваторію. Ідеальний музичний слух пропав у рутинних справах.