6 розділ

– Мамо! – з полегшенням видихнув Богдан, коли вранці, нарешті, почув її голос. – Я стільки разів тобі телефонував, але ти не відповідала… Я так хвилювався! Це через анонс? Ти розсердилася?

– Нехай це дурне телешоу тебе не хвилює, – почув він лагідний голос найближчої людини. – Цими днями я була поглинута турботами і дуже втомилася, отож, коли ти дзвонив, міцно спала.

– Ти ще не знаєш, але там так усе перекрутили… Я навіть не уявляю, як тобі сказати...

– Пробач мені, синку, – перебила його мама і, не давши отямитися, заговорила так швидко, що Богдану зоставалося лишень слухати. – Я не сказала тобі всієї правди.

– Ти не та, ким я вважав тебе все життя? – Богдану чомусь згадалися слова Раї. Здалося, що саме вони повинні прозвучати наступної хвилини.

– Маленьким ти питав мене про батька, але я ніколи тобі про нього не розповідала. Та це не тому, що він виявився випадковою людиною, який, сам того не прагнучи, подарував мені тебе.

Мама змовкла. Богдан не квапив її, остерігаючись, що їй забракне рішучості продовжити сповідь. Нарешті настав день, коли вона відпустить біль, яким бозна-скільки років не хотіла ділитися з ним.

– Ще до твого народження батька зрадницьки вбили. Я щиро кохала його і просто зобов’язана була захистити частинку нашої любові, що залишилася в мені. Щоб уберегти свого сина, я позапечатувала твою силу відразу після народження. Однак весь цей час я не сиділа, склавши руки, а готувала для тебе потужну підтримку. Ти мусиш зайняти становище, належне тобі за правом...

Зненацька зв’язок перервався: телефон погаснув. Богдан поспішив поставити його на зарядку, проте той все одно не вмикався.

– І чому техніка підвела саме під час такої важливої розмови?! – прикро вражений Богдан аж заскрипів зубами.

Від досади хлопець угатив кулаком по ліжку. На щастя, в голові промайнула притомна думка, порятувавши його від розпачу: адже в світі не лише один його мобільний телефон! Сповнений рішучості, він метнувся до дверей, та цієї миті його накрила потужна атака. Не встиг він навіть скрикнути від болю, як напад припинився. Один вдих – і атака відновилася, затискаючи його тіло невидимими лещатами, а на видиху чекало цілковите послаблення. По кількох таких повторах Богдан знепритомнів.

Уранці він прокинувся на тому ж місці на підлозі, де отямився раніше. Дивовижно, але Богдан почувався бадьоро, добре відпочивши, немов уночі геть нічого не коїлося. Він кинувся до мобільного телефону – той був справний, заряджений на всі сто, але мати на дзвінки не відповідала.

У двері постукала журналістка. Вона діловито спостерігала за збором учасника шоу, виправдовуючи свою пильну увагу обов’язком проконтролювати, щоби ніхто з «героїв» не спізнився на знімання.

До її візиту Богдана пекло занепокоєння за маму, але зараз його огорнув якийсь неприродний спокій, немовби він упав у транс. Його душа відокремилася від тіла і звідкись зверху спостерігала за тим, що відбувається.

У мікроавтобусі вже сиділа Інна Лазебна. Скромно вмостившись на задньому сидінні, вона відвернулася до вікна, точнісінько як пасажир маршрутки, котрому немає діла до випадкових попутників. Богдан відчув потужний потік злої енергії, який линув від жінки, та він, далебі, був цілком безпечним для хлопця. Її атака скидалась на уколи зимового вітру: не в силах нашкодити, він лишень спричиняє незручність, неприємно лоскочучи шкіру.

– Пилипа Мартиненка не забиратимемо. Він потрапив до лікарні і, з усього видно, надовго, – пояснила Дарина зачиняючи двері за Раєю – останньою учасницею шоу. – Тепер вас залишилося троє. Це, звісно, не те, що ми планували, але так уже вийшло.

– Він захворів? Щось серйозне? – запитала Рая, сідаючи поруч з Богданом.

– Напевно, перехвилювався, – відповіла журналістка, виразно покрутивши вказівним пальцем біля скроні.

– Слабак! – хмикнула Лазебна, не маючи й краплі жалю до людини, яка втратила глузд.

Переконавшись, що її нападки ніяк не відбиваються на Богдані, Лазебна втратила інтерес до компанії в мікроавтобусі.

Богдан обережно перевірив людей навколо себе. Енергетичні нитки водія, журналістки та Раї були ледь вловимими. Тепер хлопець був абсолютно впевнений, що у його партнерки по вчорашніх зйомках справді немає жодних екстрасенсорних здібностей.

Мікроавтобус попрямував за наступними учасниками. Богдан, тілом перебуваючи в салоні, а духом витаючи над мікроавтобусом, спостеріг згусток енергії, створений об’єднанням життєвих сил людей в автомобілі. Вона вабила юнака, і не в змозі протистояти бажанню, він зринув усередину сяйва.

Енергія виявилася піддатливою і солодкавою. Богдан насичувався нею, мов їжею, всотував як емоції на концерті, повнився наче енергією від перемоги улюбленої команди. Всі думки, емоції, страхи і бажання пасажирів мікроавтобуса увірвалися в його свідомість.

Спершу Богдана збентежила така здатність, та він швидко засвоїв новий матеріал. Ця енергетична субстанція піддавалася його волі, немов дитячий пластилін, нагріваючись від його дотику і набуваючи емоційної форми, створюваної його волею. За час поїздки люди в мікроавтобусі пережили подив, тривогу, збудження й веселощі. І для таких різких змін їхніх настроїв не знаходилось логічного пояснення. Богдан, вдосталь награвшись щойно відкритими здібностями, до часу залишив попутників у спокої.