9

- Намджун, чому ти не попередив, що повернишся до Кореї? – у кабінет влетів Юнгі.

- Щоб ти не прибіг до кабінеті і не почав душнити, бо так багато роботи повинен виконати за цей короткий візит.

- Ну і що ж на цей раз батько наказав тобі зробити? – друг сів на диванчик в кабінеті, оглядаючи свого друга в діловому костюмі за робочим столом, який із серйозним обличчям переглядав уже стопку документів.

- Знести район Курі та провінцію Кйонґі, як тобі таке?

- Ого..ніхуя собі..

- На тому місці, планує здобувати новий аеропорт, сука. – Намджун не втримався і відкинув документи зі своїх рук, опираючись спиною повністю на спинку крісла.

- Випадково це не означає, що в нього тепер є зв’язки із президентом Му Чжеін? – хлопець сидів в легкому шоці, розуміючи що відтепер справи в компанії підуть зовсім по іншому.

- Бінго, нарешті до петрав.

- Дуже смішно.

- Звичайно, – хлопець за столом зробив щасливе обличчя на секунду, а далі мовив, – Як твоя родина?

- Рюджин сьогодні вихідна, вирішила з Мінзо і Кіхйон поїхати до своїх батьків, провідати.

- Все таки жарти про вас, виявилися пророцтвом. – хлопець послабив галстук на своїй шиї, вирішуючи повністю його скинути, – Але те, скільки часу вам потрібно було, для того щоб зрозуміти що ви кохаєте один одного, щось з чимось.

- Ой не тренди, нічого не довго. В тебе що на приватному? Є хоча би, якась кралечка, чи та хто вже вкрала твоє серце?

- Ой блять, якби Рюджин почула твої слова, то ти б язик одразу прикусив від ляпаса.

- Ну і що? Я ж не в своїх інтересах питаю, переживаю за тебе. Вдруг мій друг став геєм поки був за кордоном, а мені про це не хоче розповідати.

- Йди в жопу Юнгі, з такими припущеннями. – Джун не витримав слів друга, і встав зі свого місця підходячи до панорамного вікна, з якого відкривався краєвид на річку Хан та Сеул.

- Ага, дякую та третьої дитини я вже не планую.

- От бачиш? Без захисту із нею займаєтеся сексом от і скоро розповість тобі, про те що у вас буде третій татечку. – кабінет залився голосним сміхом Нама, а обличчя Юнгі аж побіліло від цього жарту. Не те, щоб він не любив дітей, просто він тільки недавно вийшов з того періоду життя, коли вони із дружиною не спали по ночам через двох свої принцес.

- Ну і нехай, головне що це буде моя дитина, а решта не так вже і важливе.

- Доречі скільки років вже пройшло із завершення школи?

- 8 років.

- Швидко час сплив, навіть не замітно, думав наполовину менше.

- Ну так, що ти хотів моїм дівчаткам вже 4 і 3 рочки.

- Капець звичайно. – в кабінеті на секунду наступила тишина, та її розірвав Намджун, який розвернувся до друга, – Це останній проєкт в якому, я беру участь. Після цього я повертаюсь до роботи в своїй компанії.

- Що твій батько на це сказав?

- Надіється, що моя думка зміниться.

  Коли настає потрібний час, споріднені душі завжди знаходять одна одну – навіть якщо перебувають у різних світах.

***

- Соєн нам надали відповідь про відмову, що до підвищення ціни. – в кабінет вбіжала секретарка, яка на одному подиху висказала тривожні новини.

  Годинник на робочому столі дівчини показував вже шосту вечора, що означало, робочий день скоро завершиться і вона зможе відпочити у теплій ванній. Та стривожена секретарка дала їй зрозуміти, що вона не зможе забути про роботу навіть за межами компанії. Піднявши важкі повіки, Соєн поглянула на дівчину, яка з тривожністю чи то зі сорому стискала губи наче жаліючи про сказані слова.

- Повтори ще раз.

- Вони відмовляються, і пишуть про те, якщо ми не погодимося то нашу будівлю знесуть все одно, та компенсації при цьому жодної передбачено не буде. Через те, що вже весь район скуплений ними, і через одну будівлю, відходити назад не будуть, і якщо на те далі піде, то прийде запрошення у суд. – секретарка переминала в руках клаптик паперу, та договоривши згадала про нього, – У повідомлені також був номер телефону. – його поклала обережно на стіл поверх паперів звіту за останній місяць.

- Гаразд, можеш йти, я покличу тебе через декілька хвилин.

  Секретарка пішла із кабінету, а дівчина беручи до рук клаптик паперу, який був трішки зігнутий почала набирати номер телефону. Вона могла дозволити, це зробити самостійно але під кінець дня не хотіла слухати вже сарафане радіо, тому брала ініціативу дзвонити самостійно.

  Декілька довгих гудків, заставили її кабінет залитися тишею, а її серце сильніше битися. Очікування від розмови могли ділитися на декілька варіантів, та жодний із них їй не підходив, означало що її будівлі менше ніж через пів року вже тут не буде.

  Нарешті на іншому кінці дзвінку, піднесли дзвінок і чоловічий голос ввічливо привітався.

- Доброго дня! Це Пак Соєн, директорка «PAK Entertainment». Сьогодні мій секретар вже зв’язувалася з вами, що до вашого проєкту. – думки перемішалися, і коли вона очікувала поки їй дадуть відповідь, терла скроні, які вже півдня болять через пошуки нової будівлі.