6

- Давай завтра зберемося у Юнгі на ночівлю? – хлопець йшов із дівчиною нога в ногу, хоча вони не сильно спішили, тому цю тишину розвіяв Намджун.

- У Юнгі? Мені мама не дозволить, та і що ми будемо робити там? – дівчина зупинилася і повернула голову у бік хлопця, який також зупинився.

- Подивимося кіно, пограємо у гру якусь або можливо підемо гуляти серед ночі. – Намджун із легкістю відповів, хоча вперше таке питав у дівчини.

- Звучить гарно, але мама.. – погляд її упав на землю.

- Маленька, ти що засмутилася? Ну вище носа, ми щось придумаємо. – зробивши крок він обійняв дівчину, занурюючись у її волосся своїм носом, погладжуючи по спині.

- Що ти робиш?

- Просто стій, і не рухайся. – через мить коли хлопець важко видихнув він продовжив. – А тепер слухай мене, можеш ж сказати своїй мамі про те, що йдеш на ночівлю до своєї подруги. Думаю, вона тоді точно відпустить. – відсторонившись від дівчини, він за під борідок підняв її обличчя, вдивляючись у очі.

- А якщо не.. – вона не встигла договорити, як її швидко чмокнули в губи, заставляючи стояти в шоці.

- Вона обов’язково дозволить, не переживай. А тепер пішли. – відходячи остаточно від неї, він пішов у перед.

- Ееее, що це бляха було? – вона опам’яталася, лише коли перед нею вже не було хлопця.

- Давай швидше ходи, а то ще трішки і почнеться дощ, а ти у футболці, є можливість що промокнеш до ниточки. Тоді шанс, що я тебе поцілую буде в рази більший. Так, що ворушись і пішли. – він зупинився на секунду повертаючись до дівчини, та коли побачив що вона повільним кроком направляється у його сторону, він спокійно  продовжив йти вперед, даючи дівчині далі йти поруч із ним у тишині.

  Слідуючись день обіцяв бути не сильно гарним, так як дівчина зараз хоче запитати у мами про дозвіл, щоб піти на ночівлю до своєї подруги. Раніше їй цього не дозволяли з приводу того, що кожен має свій день і не варто ночувати за межами дому. Мама щось робила на кухні, дівчина тихо підійшла до неї і запитала про те, що Рюджин запросила її на ночівлю до себе. Мовчання перед відповіддю мами тривало довго, і дівчина зовсім не знала, як відреагує на таке питання її мама зараз. Та відповідь була коротка «Добре, дозволяю», спочатку дівчина подумала що вона навіть перепитала, але відповідь була така ж. Взявши свій телефон вона швидко написала до Намджуна.

- Нам)

- Що?

- Вона дозволила.

- Це ж добре

- Так, але якщо вона вирішить подзвонити до Рюджин?

- Вона їй скаже, що ти у неї. Так, як Рюджин також буде, тому не переживай. Все буде гаразд і ти будеш не одна.

- Щось мені, це говорить про те, що це веде не до добра.

- Хаха, а ти слухай серце.

- Розуrмний?

- В 7 біля школи чекатиму тебе, потім підемо до Юнгі де будуть нас очікувати.

- Гаразд.

  Дівчина кинула погляд на годинник, стрілки вже показували шосту. Час непомітно сплинув, тож вона без поспіху почала збиратися, беручи із собою лише найнеобхідніше, ті дрібниці, які точно могли знадобитися. Переодягнувшись у зручніший одяг, вона ще раз оглянула кімнату, ніби перевіряючи, чи нічого не забула, після чого вийшла з дому.

  До зустрічі залишалося всього кілька хвилин, тому дівчина швидко попрощалася з мамою й рушила в дорогу. Вулиця зустріла її тихим вечірнім повітрям, а думки плуталися між хвилюванням і легким передчуттям чогось важливого. Коли вона підійшла до школи, там на неї вже чекав хлопець, він стояв трохи осторонь, але, помітивши її, одразу звернув увагу, ніби весь цей час дивився лише в один бік.

- Ну нарешті, я тебе до чекався.

- І тобі привіт. – відповіла сухо дівчина, розуміючи що хлопець знову жартує над нею.

- Я думав, ти будеш цілу вічність йти сюди.

- Кім Намджун! – проговорила голосно дівчина, підносячи руку щоб жартома ударити хлопця за такі його слова, але його рука зупинила її.

- Вибач, маленька. – заволік її у свої обійми, щоб на нього не злилися.

- Ти ж знаєш, що – не дали їй договорити, як хлопець перебив дівчину.

- Так, я знаю, що ти не любиш, коли я так говорю. В цьому винен, так що вибач дурака. Пішли, а то нас зачекалися. – він взяв легенько дівчину за руку і повів її у сторону будинку Юнгі, так як дівчина ніколи ще не ходила до нього додому. Вже через десять хвилин спокійної ходьби у тиші вони дісталися незначного будинку, піднявшись сходами на 3 поверх. Намджун постукав у двері, які відчинялися для нього дуже часто, та спершу у квартиру він пропустив Соєн, так як буде правильніше і покаже цим, що готовий приділити увагу дівчині.

- Народ! Ми вже тут! – двері їм відкрив Хосок, тому роззувшись у коридорі, вони провели дівчину в глиб, не сильно то великої квартири, для стількох людей одночасно.

- Привіт. – проходячи за хлопцями, дівчині було трішки ніяково спочатку, так як не кожен день ходиш до друзів додому. Зайшовши у вітальну вона побачила картину, як Рюджин із Джином сиділи на землі спорячи, який будемо фільм дивитися, а Юнгі був десь де інде. Та тільки вони їх замітили то привіталися і продовжили далі спорити. – Що ви так голосно вирішуєте? – дівчина кинула рюкзак свій на диван, а сама присіла поруч із Рюджин на землю.