2

Один рік назад.

- Гей Соєн, чи не могла б ти дати свій мобільний телефон? – до дівчини звернулася її однокласниця.

- Я його забула. – дівчина не сильно хотіла з нею спілкуватися, тому вирішила спокійно відмовити.

- Я знаю, що ти брешеш. Так, що дай свій телефон, я хочу дещо подивитися.

- Ну знаєш, губа не дура.

- Мені просто треба повідомлення в нашій групі прочитати і все, не будь занудою.

- Ти ж можеш у когось іншого попросити. Чому саме мій Соль?

- Ну Соєн, всі вийшли з класу, десь на коридорі бігають.

- Тримай. – дівчина не сильно хотіла віддавати свій мобільний, та вирішила, що нічого не трапиться. Та її однокласниця занадто весело забрала її мобільний і відійшла у сторону, поки дівчина готувалася до наступного уроку.

- Можеш забирати свій телефон. – Соль поклала телефон їй на стіл і пішла в сторону хлопців, які якраз увійшли в клас, а дівчина нічого не підозрюючи поклала свій телефон у рюкзак. І майже одразу до неї підійшов її однокласник.

- Ей, Соєн у тебе є хлопець? – хлопець поклав свої руки на парту дівчини, дивлячись у її очі з насмішкою.

- Ти часом з дубу не впав?

- А як, же твоя переписка з Намджуном, який вчиться на рік старше від нас? – у розмову влізла Соль, складаючи руки на грудях підходячи до них.

- А вам яка різниця? І звідки ти знаєш, що ми з ним спілкувалися? – дівчина встала зі стільця встаючи близько до Соль. – Ти читала мої переписки? – та дивилася на неї і посміхалася, так як розуміла, що дівчині він швидше за все подобається.

- Ти вважала, що я з такою як ти буду спілкуватися? Я тебе як дуру обвела кругом пальця, а ти і не замітила.

- І що ж я тобі такого зробила, що ти не хочеш спілкуватися із зі мною?

- Буде весело потім дивитися на вас разом, та думаю він з тобою навіть би не був, якби ти була б повією. – чимось ці слова зачепили дівчину, і по її щоці пробігла одинока сльоза, яку вона швидко прибрала.

- Соль спочатку на себе подивись, а потім вже говори комусь. Знаєш, життя – це як бумеранг, який обов’язково повернеться до тебе.

- Мінгі закрийся краще. – Соль не сподобався той факт, що в їхню розмову увірвався хлопець, який їй подобався.

- Не забувай, що я хлопець, який має більше сили ніж у тебе і надіюсь в скорому часі ти підеш із нашої школи, а то вже поперек горла у всіх стоїш. Але потім наша королева дивується, чому з нею ніхто не хоче дружити з дівчат. Вже зараз ти себе ведеш, як стерва а що буде через декілька років? Будеш працювати повією?

- Дебіла кусок! – Соль розвернулася на п’ятках і вийшла з класу, а решта однокласників, які споглядали за ситуацією, від погляду Мінгі швидко вернулися до своїх справ.

  Соєн всім нутром відчувала, що має ще щось трапитися, хоча вона їй нічого не робила а її взяли кинули в багнюку перед усім класом. Дівчина лише була затримала короткий погляд на хлопцеві, та сіла на своє місце. Зараз не хотілося говорити ні з ким, відчувала себе паршиво і якось пустою.

 Коли дівчина прийшла додому вона з порогу почала захлинатися у своїх власних сльозах, не розуміючи чому вона зараз плаче та ще й перед батьками на очах. Не було іншого рішення, як не розповісти, що трапилося, зараз їй потрібна була підтримка хоча би від рідних, та у відповідь коли вона все розповіла на неї нагримали і після того забрали мобільний телефон на деякий час.

  В той момент дівчина не хотіла більше нічого, навіть відвідувати школу, було бажання пропасти і щоб ніхто її не знайшов. Тоді дівчина вперше думала про те, щоб припинити своє існування але її спасло тоді лише те, що мозок не дозволив зробити собі боляче. Наступний тиждень проходив не без знущань від Соль, вчителі це теж бачили і робили їй зауваження та нічого хорошого не виходило вона їх буквально не слухала. Однокласники паралельно навіть не звертали уваги на них і навіть не згадували про той випадок тоді у класі чи то було реально байдуже, чи то боялися Мінгі, який тоді вказав Соль її місце. З того дня Намджун перестав їй подобатися, або просто вона відгородилася від світу.

***

  Сьогодення.  

- Залиш мене в спокої, я не хочу з тобою про це говорити. – дівчина змогла відійти від хлопця на декілька кроків.

- Чому ти не можеш мені розповісти, хто це зробив? Батьки?

- Ні.

- Соль? – він не відступав, зробивши декілька кроків до дівчини, щоб між ними не було відстані.

- Н-ні.. – голос дівчини почав тремтіти, і її погляд перемістився на руки хлопця, які стали напруженими.

- Айщ.. – хлопець не знав, куди себе в цей момент подіти взагалі і чому в нього така реакція, якщо він вчора говорив Юнгі що йому байдуже на цю дівчину. Та треба було себе тримати в руках і не дати волю емоціям, так як хотілося помститися тому хто заподіяв шкоди Соєн, і лише дзвінок на урок вивів із думок. – Гаразд, йди на урок. – він навіть не дочекався поки дівчина зайде у ті кляті двері і просто пішов з відти по швидше.

- Що це було? – до нього звернуся Юнгі, який не розумів чому його друг зараз в такому стані.