1

- Ти повинен вчитися! Зобов’язаний робити те, що ми тобі говоримо. – знову говорить Кайл своєму сину.

- Навіщо? – зразу вставляє свої слова Намджун.

- Так, треба. – кидає швидкий погляд на свого сина переводячи погляд на дружину.

- Ти молодий і дурний. – говорить йому тепер мати підтримуючи тим самим чоловіка.

- Ви на мене погано впливаєте. – Намджун не витримав тиску і встав з дивана і направився в сторону своєї кімнати, так як не хотів сваритися із батьками знову.

- Ну чого ти злишся? Давай трішки по легше. – перебиває його мама, встаючи до сина пробуючи зловити його за руку.

- За тобою вже давно плаче психлікарня. – гримаючи дверми, закрив на замок, не хотячи слухати про те, що будуть втирати йому батьки.

- Кожен вечір одне те і саме, як же це бісить дістало все. – вийшовши на балкон, хлопець розглядав нічне містечко, в якому жити вже давно надоїло і хочеться як можна швидше поїхати звідси. Буркотіння хлопця зупинив телефон завібрувавши у кишені, діставши його на екрані висвітилося повідомлення від Соєн.

- Що їй в такий час потрібно? Я зараз не в настрої спілкуватися із нею, не хочеться в пориві злості спортити і їй настрій. Та ну її, потім відповім, а зараз треба звалити з дому. Треба виговоритися комусь хто реально з може вислухати. – Намджун вже зібрався перелазити на іншу частину балкону і зі зстрибувати з нього, та в моменті зрозумів, а що бляха йому втрачати і він може просто піти з дому через двері.

   Взяв лише сорочку поверх своєї футболки та захопив свої ключі, він вийшов з кімнати, ідучи до дверей в коридорі, батьки були у себе в кімнаті і не зразу зрозуміли, що трапилося. Та коли хлопець вийшов уже на вулицю було пізно повертати його назад і просто відпустили його. Попередивши свого друга про те, що він зараз до нього навідається той повідомив що батьки його звалили і ніхто не заважати їм.

   Із Соєн вони познайомилися випадково, приблизно півтора роки тому коли він з Юнгі прогулювалися містечком побачили свою однокласницю Рюджин. Вирішили підійти, просто, а саме тоді вона гуляла із своєю подругою, хлопці були запропонували свою компанію, і їм не відмовили. В той день, вони в чотирьох насміялися дуже багато, що аж щоки зводило від судом. Після того вони випадково бачилися з дівчатами коли також гуляли і в один з днів Намджун обмінявся номером телефону з Соєн так, як з дівчиною було цікаво спілкуватися хоча по вайбу більше нагадувала його друга Юнгі.

   В якийсь із днів дівчина перестала спілкуватися із ним, і писала іноді з тою метою якщо вона щось не знала і це було терміново, а подруга могла не відповідати бо була зайнята.

   Йдучи по нічному містечку було спокійно на душі, хоча до глибини душі хлопець не любив ночі. Так, як вони йому спокою ніколи не приносили, лише скандали з батьками і проблеми. Пройшовши декілька будинків, хлопець дістався до квартири свого найкращого друга, і от він вже стукає у двері та очікує коли йому відкриють.

- Знову вони до тебе докопувалися? – перші слова, які вирвалися з Юнгі, закриваючи двері за другом, пропускаючи далі у квартиру.

- Вони мене вже дістали, як вони можуть не розуміти. Що я не їхня лялька, якою можна командувати. – розлігся на ліжку у друга.

- Ти, як завжди під ранок підеш? – Юнгі ліг поруч, але скраю так, як його друг розлігся на все його ліжко, гортаючи стрічку свого Instagram.

- Ага. – прикрив очі Намджун важко видихнув, та їхню тишу розвіяв звук його телефона, знову вібруючи у кишені.

- Хто пише? – з цікавістю у голосі запитує Юнгі, дивлячись у телефон друга.

- Соєн пише, та я їй не хочу відповідати. – навіть не розблоковуючи телефон відкидає у сторону і лягає більш зручніше, а то не зручно було підносити голову щоб поглянути на друга.

- Чому?

- Настрій не хочу їй спортити.

- Ти зануда, з Рюджин ти спілкувався навіть коли і не було настрою, а з Соєн? – друг дивиться не розуміючим поглядом на хлопця.

- Вона останнім часом інколи до мене пише, а в школі або десь за її межами, як бачить то зразу втікає наче я кусаюсь. Рюджин же, моя однокласниця і тим паче дає нам списувати. Чи ти хочеш списувати у Джису? В одної оцінки кращі, а іншої лише батьки гроші носять вчителям.

- Давай може вип’ємо?

- А що є?

- Пиво. – Юнгі нахиляється і однією рукою дістає дві банки пива з під ліжка і одну подає другові, а іншу залишає собі.

- Ха, я навіть не буду питати про те, звідки ти його дістав. – сміючись подивився на свого друга.

- Що до домашнього, ти не робив?

- Юнгі ну ти теж смішний, коли я мав його робити? Як тільки моя душа переступила поріг квартири, на мене накинулися як на здобич. А батько готовий і в психлікарню відправити, щоб не надоїдав своєю присутністю, а мати лише підлаштовується під нього. Завтра з пишемо у Рюджин, а на останній урок не підемо. – попиваючи пиво Намджун говорив свою ідею.

- Гарна ідея. Завтра все таки попробуй підійти до тої Соєн, можливо все таки, щось трапилося? Якщо вона тебе уникає.

- Мені звичайно начхати на неї в якійсь мірі, але все таки спробую підійти.