Розділ 8

Була перша година ночі. У штабі розслідувань панувала напівтемрява. Олексій протирав лінзи об’єктивів, а Софія переглядала психологічні карти минулих справ. Аж раптом телефон Марії Коваль на робочому столі спалахнув яскравим світлом і завібрував із важким, металевим гулом.

​Дзвінок був від Олега — молодого хлопця з сусіднього містечка. Його голос у динаміку звучав не просто перелякано, він буквально задихався від паніки, а на задньому плані чувся жахливий, глухий стукіт у залізні двері.

​— Вона... вона дзвонить мені знову! — кричав Олег. — Вона померла сорок днів тому! Я особисто був на похороні! Але її номер дзвонить щоночі о 01:13! Вона описує, як її засипають землею! Маріє, допоможіть! Вона зараз стоїть під моїми дверима!

​Закулісний стукіт на аудіозаписі посилився: ГАТ! ГАТ! ГАТ! А потім у слухавці пролунав тонкий, здавнений дівочий голос із шумом перешкод:

— Олежику... Чому ти не прийшов до мене на могилу?.. Тут так темно... Відчини двері, я принесла тобі дарунок...

​Зв'язок обірвався виском, схожим на скрегіт заліза по склу. За секунду Олег надіслав на пошту команди відеозапис зі свого вічка у дверях.

​Марія, Олексій, Софія, Максим та Вікторія зібралися біля великого монітора.

​На відеозаписі з під'їзду було видно темний коридор. На табло годинника — 01:13. Раптом лампочка під стелею почала миготіти й тріщати. З темряви сходів повільно піднялася фігура в брудному, мокрому весільному платті. Обличчя було повністю закрите довгим, спутаним чорним волоссям, з якого на кахель капала темна рідина.

​Фігура підійшла до дверей Олега, повільно підняла руку — її шкіра була неприродно блідою, із синюшними плямами — і піднесла до ока вічка прямокутну залізну коробку.

​На екрані спалахнули червоні букви, виведені брудом прямо на стіні під’їзду: «ТИ НАСТУПНИЙ», а під ними — чіткий відбиток долоні. Чорна мітка.

​Максим мимоволі відступив на крок від екрана:

— Це... це що, справді небіжчиця? Подивіться на її руки! Вони ж розкладаються!

​— Ніякої паніки, — твердо мовила Марія Коваль, хоч її погляд став надзвичайно суворим. — Вирушаємо негайно. Хлопець у смертельній небезпеці. Якщо це людина — вона озброєна й психологічно небезпечна. Якщо це отруєння чи психоз — йому потрібна негайна допомога.

​Дім Олега знаходився на самому краю містечка, поруч із старим, напівпокинутим цвинтарем і занедбаним цегляним заводом. Коли службова машина команди зупинилася біля під'їзду, надворі вирувала нічна злива. Вітер гудів у ринвах, а блискавки розрізали чорне небо.

​Під'їзд зустрів їх моторошною тишею. На кахлях біля вхідних дверей Олега досі висіли важкі, липкі краплі чорної рідини, від яких ішов гострий запах формаліну, вогкої землі та аміаку.

​— Цей запах... — Софія закрила ніс хусткою. — Це запах морга або похоронного бюро.

​Олег відчинив двері тільки після того, як Марія назвала пароль. Хлопець був у жахливому стані: синці під очима, зблідле обличчя, руки так сильні тремтіли, що він ледь утримав склянку з водою.

​— Вона була моєю нареченою... Аліна, — здригаючись, розповідав Олег, поки Олексій розставляв у коридорі спектрометри й камери. — Сорок днів тому вона загинула в автокатастрофі. Наш автомобіль злетів у річку... Я випірнув, а її не зміг урятувати... Її поховали в закритій труні. А сорок днів тому, якраз на її поминальний день, мені на телефон прийшло перше повідомлення: «Я вибралася з труни. Я йду додому».

​— Ви перевіряли SIM-карту? — запитала Вікторія, відкриваючи базу даних операторів.

​— Так! Телефон Аліни лежить у міліції як речовий доказ! Він вимкнений! Але дзвонять саме з її номера! І коли я піднімаю слухавку, я чую... я чую, як під землею хропуть хробаки й звучить її голос! Вона каже, що я спеціально не врятував її, щоб забрати квартиру!

​Раптом о 02:00 у будинку згасло світло. Напруга в мережі впала до нуля.

​— Дизель-генератор! — гукнув Олексій, вмикаючи потужний тактичний ліхтар.

​У той же момент у коридорі будинку пролунав звук. Не з під'їзду, а зсередини квартири.

​Клац... Клац... Клац...

​Це був звук мокрих кроків по паркету у вітальні.

​Максим спрямував камеру нічного бачення в темний коридор. На екрані тепловізора з'явилася синя, абсолютно холодна фігура — її температура була мінус два градуси! Вона повільно рухалася з балкона прямо до вітальні.

​Софія затамувала подих. З темряви кутка пролунав той самий голос, від якого застигала кров:

— Олежику... Я прийшла за своїми речами... Чому ти зачинив двері?..

​Зі стелі вітальні прямо на стіл почала капати чорна рідина. На білій скатертині на очах з'являлася величезна чорна мітка, розпливаючись брудним осередком.

​— Усі респіратори! — закричала Марія. — Олексію, світлову гранату або потужний прожектор!

​Олексій миттєво ввімкнув ультрафіолетовий прожектор високої потужності. Яскраве синє світло залило кімнату.

​Фігура в білому мокрому платті скрикнула від несподіванки й закрила обличчя руками. У світлі ультрафіолету стало видно: це була не дівчина. Це був високий, худий чоловік у спеціальному силіконовому костюмі, що імітував жіноче тіло та розкладену шкіру!

​— В'язати його! — вигукнув Максим, кидаючись уперед разом із Олексієм.

​Після короткої боротьби нападника скрутили й поклали на підлогу. Марія підійшла й зірвала з його голови реалістичну силіконову маску.

​Під маскою виявилося обличчя... старшого брата покійної Аліни — Ігоря!

​Коли на місце прибула поліція, а дім освітили потужними ліхтарями, Олексій та Вікторія повністю демонтували й розкрили весь апарат цієї жахливої інсценізації.

​— Як він це зробив? — питав шокований Олег, дивлячись на брата своєї покійної нареченої.

​Олексій виклав на стіл знайдені прилади:

1. ​Клонування номера та нейромережа (Deepfake): Ігор використовував спеціальний GSM-спуфер, який підміняв номер вихідного дзвінка на номер покійної Аліни. За допомогою штучного інтелекту він взяв голосові повідомлення Аліни з месенджерів і згенерував будь-які фрази її голосом, додавши ефект підземного шуму й перешкод.
2. ​Охолоджувальний костюм і грим: Чоловік одягав крио-костюм із прошарком сухий льоду під силіконом, через що тепловізори показували мінусову температуру «привида».
3. ​Хімічна «кров» та отрута: Чорна рідина — це суміш формаліну, сажі та концентрованого аміаку. Вона розпилювалася через мікрокрапельниці, які Ігор заздалегідь встановив на балконі та у вентиляції Олега. Аміачні випари викликали у хлопця галюцинації, запаморочення та відчуття задухи, через що той вірив у реальність «потойбічного».
4. ​Ультразвуковий випромінювач: У коридорі було сховано маленьку коробочку, яка генерувала інфразвук частотою 18 Гц. Ця частота не чутна людським вухом, але викликає у мозку неусвідомлений панічний жах, прискорене серцебиття та відчуття «сторонньої присутності».