Розділ 7

​У кабінеті команди Марії Коваль панувала суцільна тиша. На великому екрані відтворювався відеозапис, який надійшов на електронну пошту розслідувачів о третій ночі.

​На екрані була заплакана жінка років сорока п’яти — Ірина Володимирівна. поруч із нею сидів її сімнадцятирічний син Денис. Хлопець не кліпаючи дивився в одну точку, а його руки дрібно тремтіли.

​— Я не знаю, до кого ще звертатися... Поліція каже, що ми збожеволіли, — тремтячим голосом говорила Ірина на відео. — Все почалося два тижні тому, коли померла моя мати, баба Стефа. Вона була важкою людиною, постійно бубоніла якісь замовляння... На дев’ятий день після її смерті ми із сином почули з її кімнати дивне цокання. Мовби хтось довгим нігтем стукає по склу. Тук-рук... Тук-рук...

​Жίнка на відео зробила паузу, ковтнула сльозу й продовжила:

— Денис пішов подивитися. Я пішла за ним. Кімната була зачинена зсередини! Але за дверима пролунав голос... Точний голос моєї покійної матері. Вона кликала Дениса по імені: «Дениску, відчини... Мені там так холодно, під землею... Поправ мені хустку...» Денис злякався, кинувся відчиняти замок. А коли ми ввійшли — кімната була порожня. Тільки старий трюмо-дзеркало, яке ми завісили чорним покривалом після її смерті, було відкрите. Покривало лежало на підлозі, зірване!

​На відео втрутився сам Денис. Його голос лунав тихо, але від слів ставало моторошно:

— Це не просто голос... Я підійшов до того дзеркала. Покривало злетіло прямо при мені, ніби його хтось шарпнув. І в самому дзеркалі... там не було мого відображення. Замість мого обличчя з темряви скла на мене дивилася баба Стефа. У тій самій чорній хустці, у якій ми її поховали. Вона відкривала рот і шепотіла: «Іди до мене... Ти наступний». А потім з-під дзеркала на підлогу потекла чорна, смердюча рідина, схожа на кладбищенську гниль! Я... я після цього три дні не можу спати. Мені здається, що вона ходить по хаті. Вночі на ковдру хтось лягає. Важке, холодне, як лід...

​Екран згаснув.

​Софія опустила очі:

— Хлопець у стані глибокого психологічного шоку. Це не схоже на вигадку. Він справді вірить, що бачить покійну бабусю.

​— А рідина під дзеркалом і голос за зачиненими дверима? — мовив Олексій, перевіряючи датчики. — Туман чи фальшивки тут не пояснять усе. Нам треба їхати в той будинок.

​— Збирайте обладнання, — суворо мовила Марія. — Беремо тепловізори, газоаналізатори, ультрафіолет і камери нічного бачення. Цього разу справа відчувається дуже небезпечною.

​Будинок Ірини знаходився на околиці села, поруч із старим цвинтарем. Садиба була оточена високими ялинами, які в темряві здавалися величезними чорними велетнями. Коли команда прибула, над подвір'ям висів важкий, неприємний запах — суміш сирості, воску та чогось гнилісного.

​— Оце так атмосфера, — прошепотів Максим, тримаючи наготові важку камеру. — Навіть дихати важко.

​Команда розбила оперативний штаб у вітальні. Камери розставили по всіх кутках, особливу увагу приділивши кімнаті покійної баби Стефи.

​О 01:30 геть усе затихло. Навіть вітер за вікном ущух.

​О 02:14 датчики газів у кімнаті бабусі замиготіли червоним світлом.

​— Маріє! — вигукнув Олексій біля моніторів. — У кімнаті стрімко падає рівень кисню і зростає концентрація метану та газу без кольору й запаху!

​Не встигла Марія відповісти, як із кімнати покійної пролунав страшний, гучний гуркіт! Наче хтось з всієї сили вдарив кулаком у двері зсередини.

​БУМ! БУМ! БУМ!

​Потім пролунав виск, від якого заклало вуха, і той самий шепіт, який чули постраждалі:

— «Дениску... Відчини... Я мерзну...»

​Максим здригнувся, але не опустив камеру.

— Покривало! Знову! — закричав він, дивлячись на монітор нічного бачення.

​На екрані було чітко видно: чорне покривало на великому старовинному дзеркалі роздулося, наче під ним хтось дихав, а потім із тріском порвалося навпіл і впало на підлогу! З самого дзеркала вирвався клуб сірого диму.

​— Всі в респіраторах — за мною! — вигукнула Марія, вибиваючи двері кімнати.

​Команда вбігла всередину. Повітря було їдким і солодкувато-гнилісним. На підлозі біля трюмо дійсно розтікалася чорна, густа маса, яка буквально кипіла дрібними бульбашками.

​Олексій підбіг до дзеркала з тепловізором:

— Дивіться! Дзеркало гаряче! Температура скла — понад 60 градусів, хоча в кімнаті дубар!

​Софія посвітила ультрафіолетовим ліхтарем на дзеркальну поверхню. І всі завмерли від жаху.

​На склі, прямо зсередини, проступили обриси людського обличчя й двох долонь, які наче намагалися вирватися зі скла назовні. А під дзеркалом на дерев'яній підлозі випалилася чітка, вугільно-чорна руна — чорна мітка.

​— Маріє... — прошепотів Максим, задкуючи до дверей. — Воно... воно дивиться на нас.

​Незважаючи на моторошну картину, Марія Коваль залишилася непохитною. Вона підійшла прямо до «киплячої» чорної рідини на підлозі, дістала з валізки залізобетонний шприц-пробовідбірник і набрала трохи речовини.

​— Олексію, аналіз! Негайно!

​Олексій дістав мобільний хімічний експрес-аналізатор. Через п'ять хвилин на екрані з'явилися формули.

​— Оце так «містика»... — Олексій полегшено й обурено зітхнув. — Це суміш концентрованої кислоти, лугу, відходів з септика та... фосфорного порошку! При взаємодії з повітрям ця дрянь закипає, виділяє смердючий газ із галюциногенним ефектом і роз роз'їдає підлогу, залишаючи чорні пропалини!

​— Галюциногенний газ? — перепитала Софія.

​— Саме так! — мовила Марія. — Безбарвний газ біопереробки з добавками хімікатів. Коли Денис і його мати дихали цим газом у зачиненій кімнаті, у них виникали жахливі зорові та слухові галюцинації! Вони насправді бачили обличчя в дзеркалі й чули голос, бо їхній мозок був отруєний!

​— А як щодо обличчя на склі й голосу з дзеркала? — запитав Максим.

​Олексій підійшов до старого трюмо, взяв важкий ліхтар і з силою вдарив по задній дерев'яній стінці меблів. Дерево тріснуло, й звідти випав цілий прихований механізм:

1. ​Смарт-скло з проектором: Старе дзеркало виявилося непростим. За звичайним амальгамним склом було встановлене сучасне двостороннє дзеркало з прихованим мікропроектором. На нього через бездротову мережу передавалося відеозображення баби Стефи (використали її старе фото, оброблене нейромережею для створення анімації та голосу).
2. ​Дистанційний підігрів і кислотний клапан: Усередині рами стояли автомобільні свічки розжарювання та маленький контейнер із кислотою. За командою з телефону скло нагрівалося, покривало натягувалося від розширення гарячого повітря й рвалося, а клапан випорскував хімікати на підлогу.
3. ​Акустичні динаміки: У кутках трюмо були вмонтовані ультратонкі вібродинаміки, які пускали звук прямо по склу, створюючи ефект стукоту нігтів (тук-рук...).