Розділ 5

вже наступного ранку до кабінету зайшов Олексій і поклав на стіл старий, потертий планшет із відеозаписом.

​— Нам зателефонував господар старої пекарні на околиці міста, — сказав він, вмикаючи запис. — Каже, що в приміщенні колишнього борошняного складу вже тиждень відбувається щось нерозумне.

​На екрані з'явилося темне приміщення. Камера відеоспостереження показувала 02:45 ночі. Раптом важка дерев'яна дверцята шафи повільно відчинилася сама собою. А за секунду з глибини кімнати пролунав дивний, глухий шелест, наче хтось проводив важким мішком по підлозі. Але найгірше було далі: на пильній підлозі, прямо на очах, з'явилася чітка чорна мітка.

​Софія придивилася до екрана:

— Опять цей знак... Хтось знову грається з чужими нервами?

​— Або хтось дуже хоче, щоб господар продав цей млин за копійки, — мовила Марія. — Виїжджаємо.

​Команда прибула на місце, коли вже вечоріло. Старий млин виглядав похмуро: високі цегляні стіни, скрипучі підлоги й запах старого борошна та сирості.

​Максим одразу розставив камери з датчиками руху, Олексій почав перевіряти вентиляцію, а Вікторія взялася вивчати історії колишніх працівників.

​О 01:15 датчики температури різко впали.

— Повітря вільшає на п'ять градусів, — шепнув Максим, тримаючи камеру напоготові.

​У коридорі пролунало глухе: Шшшш... Шшшш...

Наче якась тінь повільно сунулася стіною.

​Софія підійшла ближче до місця, де з'явилася мітка, і присіла:

— Маріє, подивись на це. Це не магія і не привид.

​Олексій посвітив ультрафіолетовим ліхтариком. З'ясувалося, що «чорна мітка» з'являлася через хімічну реакцію! Хтось обробив шматок підлоги спеціальним розчином, який темнів лише тоді, калі вологість у кімнаті досягала максимуму.

​— А як щодо дверей і шелесту? — запитав Максим.

​Олексій підняв голову до стелі й показав на стару вентиляційну трубу:

— Усередині вентиляції хтось встановив маленький ультразвуковий випромінювач та магнітний реле-механізм. Він спрацьовував за таймером, штовхав двері й створював цей моторошний звук, від якого волосся стає дибом.

​Залишалося тільки одне питання: хто це зробив?

​Вікторія посміхнулася й відкрила свій ноутбук:

— Конкурент з нової пекарні навпроти. Він хтів викупити цю будівлю під свій склад і вирішив залякати господаря «привидами», щоб той віддав її забезцінь. А чорну мітку він намалював, бо чув чутки про наші попередні розслідування й хотів звалити все на «містику».

​Коли на ранок поліція затримала хитруна, Марія подивилася на затишне світло сонця, що пробивалося крізь вікна млина.

​— Чергова «містика» розкрита, — мовила вона. — Бо найстрашніші таємниці завжди створюють звичайні люди.