Розділ 4

Телефон задзвонив о 02:11.
Марія прокинулася від першого сигналу.
Не другого.
Не третього.
Саме першого.
Вона подивилася на екран.
Невідомий номер.
Марія відповіла.
— Слухаю.
Ніхто не говорив.
Лише тихе потріскування.
— Хто це?
Тиша.
А потім чоловічий голос прошепотів:
— Ви повинні приїхати до будинку, поки він ще порожній.
— Якого будинку?
— Будинок на старій лісовій дорозі.
Марія сіла.
— Хто ви?
— Якщо приїдете після четвертої, буде пізно.
Зв'язок обірвався.
Через годину команда вже їхала до лісу.
Чоловік, який телефонував, більше не відповідав.
Навігатор кілька разів втрачав сигнал.
А потім просто показав:
«Маршрут завершено».
Перед ними стояв будинок.
Три поверхи.
Старі темні вікна.
Жодного світла.
Марія вийшла з машини.
— Тут хтось живе?
Олексій подивився на будинок.
— За документами — ні.
— Скільки часу?
— Близько восьми років.
Максим підняв камеру.
— Тоді чому в одному вікні світло?
Усі подивилися вгору.
Третій поверх.
Одне вікно.
Жовте світло.
А потім воно згасло.
Двері були незамкнені.
Всередині пахло пилом і старим деревом.
На першому поверсі — порожні кімнати.
На другому — теж.
На третьому вони знайшли коридор із п'ятьма дверима.
Чотири були відкриті.
П'ята — замкнена.
Вікторія знайшла старий план будинку.
— Тут має бути шість кімнат.
Марія подивилася на двері.
— А на плані їх п'ять.
— Ні.
Вікторія провела пальцем по кресленню.
— Тут є ще одна.
Вона показала на порожнє місце між двома кімнатами.
— Але входу до неї немає.
Олексій постукав у стіну.
Тук.
Порожньо.
Він постукав ще раз.
Тук.
З іншого боку відповіли.
Тук.
Усі завмерли.
Максим повільно опустив камеру.
— Там хтось є?
Тиша.
Олексій постукав тричі.
Тук. Тук. Тук.
Через кілька секунд:
Тук. Тук. Тук.
Точно так само.
Вони відкрили стіну.
За нею була вузька кімната.
Порожня.
Посередині стояв старий телефон.
Чорний.
Пил навколо нього був недоторканим.
Але сам телефон був чистим.
Наче ним користувалися зовсім недавно.
Марія підійшла.
— Він підключений?
Максим перевірив.
— Кабелю немає.
Телефон задзвонив.
Усі здригнулися.
ДЗІНЬ!
Ще раз.
ДЗІНЬ!
Марія не рухалася.
Олексій прошепотів:
— Не бери.
Телефон задзвонив утретє.
Марія все ж підняла слухавку.
— Слухаю.
Її власний голос відповів:
— Не залишайтеся після 03:00.
Марія повільно опустила слухавку.
— Це був я.
Софія похитала головою.
— Ні.
— Я чула власний голос.
Максим перевірив телефон.
— Тут немає жодного джерела живлення.
О 02:47 команда встановила камери.
Камера №1 — сходи.
Камера №2 — третій поверх.
Камера №3 — таємна кімната.
Камера №4 — вхід.
02:55.
Нічого.
02:58.
Нічого.
02:59.
Марія дивилася на годинник.
03:00.
Усі лампи в будинку одночасно згасли.
Темрява.
Максим:
— Камери працюють.
На моніторах було видно коридори.
Порожні.
Потім камера №2 почала мерехтіти.
На ній з'явилася людина.
Вона стояла наприкінці коридору.
Обличчя не було видно.
Марія підняла голову.
— Хтось є на третьому поверсі.
Олексій узяв ліхтарик.
Вони піднялися.
Коридор був порожній.
Але камера продовжувала показувати людину.
Вона стояла нерухомо.
Марія дивилася на екран.
— Це не прямий ефір.
Максим перевірив час.
— Ні.
— Що це?
— Старий запис.
— Звідки він узявся?
Максим не відповів.
03:12.
Знизу пролунав дзвінок телефону.
ДЗІНЬ!
Усі повернулися.
ДЗІНЬ!
Марія спустилася.
Телефон у прихованій кімнаті світився.
Цього разу вона не брала слухавку.
Телефон перестав дзвонити.
Почав дзвонити інший.
На першому поверсі.
Потім другий.
Потім третій.
Один за одним.
Наче весь будинок перетворився на величезну телефонну мережу.
Дзвінки тривали майже хвилину.
А потім одночасно припинилися.
Із темряви пролунав голос:
— Маріє...
Вона завмерла.
Це був голос її матері.
Марія знала цей голос.
Вона почула його лише один раз за весь вечір.
Але він лунав так близько, ніби хтось стояв поруч.
Софія прошепотіла:
— Не відповідай.
Голос повторив:
— Маріє...
Марія мовчала.
Тоді голос сказав:
— Подивися за собою.
Вона не повернулася.
03:21.
Максим раптом сказав:
— Зачекайте.
— Що?
— У нас зникли дев'ять хвилин.
— Як це?
Він показав записи.
03:21.
Потім:
03:30.
На всіх камерах.
Ніхто не пам'ятав, що відбувалося в цей час.
Марія подивилася на інших.
— Ми були тут?
Олексій відповів:
— Так.
— Пам'ятаєш?
— Ні.
Вони вирішили залишити будинок.
Але коли відчинили двері, надворі вже стояв густий туман.
Автомобіля не було видно.
Телефони не ловили сигнал.
І тут Марія помітила щось дивне.
На землі лежав телефон.
Той самий чорний телефон із таємної кімнати.
— Як він опинився тут?
Він задзвонив.
Марія не торкнулася його.
Телефон продовжував дзвонити.
Потім з нього пролунав запис.
Голос Марії:
— Ми не повинні були сюди приїжджати.
Пауза.
І голос Олексія:
— Якщо ви це чуєте, не заходьте назад у будинок.
Усі подивилися на будинок.
Двері самі зачинилися.
Наступного ранку вони нарешті зрозуміли, що сталося.
Ніякого привида не було.
Будинок колись належав власнику приватної охоронної фірми.
У ньому була встановлена експериментальна система спостереження.
Вона могла записувати голоси, відео й передавати їх через приховані динаміки.
Після закриття будинку система залишилася.
Але найважливіше — хтось недавно знову її активував.
Дев'ять «зниклих» хвилин пояснили просто:
камери мали запрограмовану функцію пропуску запису.
А голоси були старими аудіофайлами, обробленими так, щоб звучати максимально схоже на голоси команди.
Телефон теж був частиною системи.
Людина, яка знала будинок, могла запускати записи дистанційно.
Але хто?
Вони перевірили старі документи.
Власник помер кілька років тому.
Його син жив в іншому місті.
А людина, яка телефонувала Марії тієї ночі?
Вони знайшли номер.
Він належав колишньому працівнику охоронної фірми.
Чоловік зізнався.
Він хотів перевірити, чи працює система.
Саме він залишив запис на телефоні.
Він знав, що команда займається містичними справами.
І вирішив створити для них найстрашнішу загадку.
Але була одна проблема.
Він сказав:
— Я не запускав голос вашої матері.
Марія завмерла.
— Що?
— Я використовував лише голоси з архіву будинку.
— Але голос моєї матері там не міг бути.
Чоловік мовчав.
— Я ніколи її не записував.
Через тиждень будинок повністю обстежили.
Знайшли десятки старих записів.
Сотні годин аудіо.
Систему відключили.
Усе мало цілком реальне пояснення.
Крім одного запису.
Його не змогли знайти в архіві.
На ньому був голос Марії.
Він говорив:
— Якщо ви колись знову почуєте телефонний дзвінок о 02:11...
Пауза.
— ...не відповідайте.
Запис закінчувався.
Марія не пам'ятала, щоб вона коли-небудь говорила ці слова.
І найгірше було те, що дата створення запису стояла на два дні пізніше, ніж дата їхнього розслідування.
Тобто файл був створений...
після того, як вони вже поїхали з будинку.