Розділ 2

Минуло лише три дні після розслідування старого будинку.
Команда ще навіть не встигла розібрати всі записи, коли Марії зателефонували.
— Ви та сама Марія Коваль?
— Так.
— Мені дали ваш номер. Сказали, що ви займаєтеся дивними випадками.
Марія насторожилася.
— Розкажіть.
На тому кінці кілька секунд було тихо.
— У нашому будинку з'явилася кімната.
Марія нахмурилася.
— Що ви маєте на увазі?
— Кімната, якої раніше не було.
До села команда приїхала вже після заходу сонця.
Будинок стояв майже на краю лісу.
Двоповерховий, старий, але доглянутий.
Їх зустрів чоловік на ім'я Сергій.
Він був блідий і постійно поглядав на будинок.
— Дякую, що приїхали.
— Що сталося? — запитала Марія.
— Спочатку ми думали, що це просто дивний звук.
— Який?
— Вночі хтось ходив у стіні.
Максим підняв брову.
— У стіні?
— Так.
Сергій повів їх усередину.
На першому поверсі все виглядало нормально.
Кухня.
Вітальня.
Коридор.
Сходи.
— А тепер покажу другий поверх.
Вони піднялися.
Праворуч були дві спальні.
Ліворуч — ванна кімната.
Наприкінці коридору стояла глуха стіна.
Сергій показав на неї.
— Ось тут.
— Що тут? — запитала Софія.
— Вночі звідси чути кроки.
Олексій постукав по стіні.
Глухо.
— За нею порожньо?
— Так.
— Ви перевіряли?
— Майстер перевіряв. Там цегла.
Вікторія оглянула стіну.
— А кімната?
Сергій подивився на неї.
— Яка кімната?
— Ви сказали, що з'явилася кімната.
— Вона з'являється не завжди.
Першої ночі команда вирішила не спати.
Камери встановили у всіх коридорах.
Окрему камеру поставили навпроти глухої стіни.
02:41.
Нічого.
02:55.
Нічого.
03:06.
Максим сидів перед моніторами.
— Тиша.
03:17.
Раптом камера біля стіни почала мерехтіти.
Екран став чорним.
Потім зображення повернулося.
І всі завмерли.
Там, де раніше була глуха стіна, тепер стояли двері.
Старі.
Темні.
З металевою ручкою.
Максим підскочив.
— Ви це бачите?
Марія підійшла до монітора.
— Так.
Олексій швидко піднявся.
— До стіни.
Усі вийшли в коридор.
Марія ліхтариком освітила стіну.
Ніяких дверей.
Лише цегла.
Вона повернулася до монітора.
Двері все ще були там.
— Це неможливо.
Максим перемотав запис.
О 03:16 — стіна.
О 03:17 — двері.
О 03:18 — знову стіна.
Олексій узяв камеру.
— Перевіримо.
Він підійшов до стіни.
Провів рукою по цеглі.
— Нічого.
Раптом із динаміка камери пролунав звук.
Тук.
Усі замовкли.
Тук.
Марія подивилася на стіну.
— Це було на записі?
Максим кивнув.
Тук.
Цього разу звук почув кожен.
Не з камери.
Не з телефону.
Прямо зі стіни.
Сергій зблід.
— Я ж казав.
Наступного ранку вони перевірили будинок.
Вікторія знайшла старі плани.
— Тут справді немає кімнати.
— Тобто?
— Будинок завжди мав саме таке планування.
Марія подивилася на план.
— А під стіною?
— Порожній простір.
— Що?
— Ось тут.
Вікторія показала на кресленні вузький прямокутник.
— Між цією стіною та старою прибудовою є простір приблизно півтора метра завширшки.
Олексій задумався.
— Чому про нього ніхто не знає?
— Можливо, його просто закрили.
Вони знайшли старі документи на будинок.
У одному з них було написано:
«Додаткове приміщення закрито після реконструкції».
Марія підняла голову.
— Отже, кімната існувала?
Вікторія кивнула.
— Колись.
Увечері Сергій розповів ще дещо.
— Я знайшов фотографію.
Він дістав старий знімок.
На ньому був будинок.
Але біля глухої стіни стояла дівчина.
Позаду неї — двері.
Марія уважно розглянула фото.
— Коли це було?
— Приблизно сорок років тому.
— Хто ця дівчина?
Сергій похитав головою.
— Не знаю.
Софія взяла фотографію.
— Ви ніколи її не бачили?
— Ні.
На звороті фотографії було написано:
«Не відкривай після третьої ночі».
Максим нервово засміявся.
— Чудово. Саме цього нам і не вистачало.
О 02:58 Марія стояла перед стіною.
Цього разу камера була направлена прямо на неї.
Олексій сидів унизу з моніторами.
Софія записувала звуки.
Вікторія перевіряла документи.
Максим контролював техніку.
03:10.
Нічого.
03:15.
Нічого.
03:16.
Марія почула звук.
Шурхіт.
Вона завмерла.
Зі стіни долинуло:
Тук.
Потім:
Тук.
І третій удар.
ТУК.
Марія відступила.
На стіні з'явилася тонка темна лінія.
Вона повільно пішла вниз.
Потім убік.
Склалося в прямокутник.
Наче хтось малював двері просто перед нею.
Марія прошепотіла:
— Олексію...
У навушнику пролунало:
— Бачу.
03:17.
На стіні клацнуло.
І частина панелі відсунулася.
За нею була темна порожнина.
Максим прибіг із камерою.
— Вона справді є!
Вікторія світила ліхтариком.
За стіною знаходився вузький коридор.
Старі труби.
Пил.
Дерев'яні балки.
І двері в кінці.
— Це та сама кімната, — сказала вона.
Марія зробила крок уперед.
Олексій зупинив її.
— Почекай.
Він направив ліхтарик на підлогу.
Там були сліди.
Свіжі.
Хтось недавно ходив цим коридором.
Вони не стали заходити одразу.
Спочатку перевірили простір камерами.
У кімнаті стояло старе крісло.
Стіл.
Лампа.
І магнітофон.
Марія подивилася на нього.
— Він працює?
Максим перевірив.
— Батарейок немає.
Раптом магнітофон сам клацнув.
Усі відступили.
І з нього пролунав голос:
— Якщо ви це чуєте...
Пауза.
— ...значить, ви знайшли кімнату.
Запис продовжився.
— Не бійтеся. Тут немає нічого надприродного.
Усі переглянулися.
Голос сказав:
— Але є людина, яка дуже хоче, щоб ви так думали.
Наступного ранку команда розкрила таємницю.
«Кімната» була старою прихованою частиною будинку, яку закрили під час реконструкції.
А двері, які з'являлися на камері, були не справжніми дверима.
Хтось встановив у будинку прихований проєктор, який у певний момент проєктував зображення дверей на стіну.
А звук кроків?
Старі динаміки були заховані в порожнині між стінами.
Хтось керував ними дистанційно.
Але хто?
Відповідь знайшли в кімнаті.
На столі лежав ноутбук.
Він був підключений до системи.
У файлах знайшли записи камер.
Хтось спостерігав за сім'єю Сергія протягом кількох місяців.
Виявилося, що колишній власник будинку хотів змусити Сергія продати його дешево.
Він створив цілу систему страху.
Проєктор.
Динаміки.
Приховані камери.
Автоматичний таймер.
Навіть старі фотографії були частиною задуму.
А найстрашніше відкриття було зовсім простим.
На стіні вони знайшли маленький отвір.
Через нього з сусіднього приміщення можна було спостерігати за коридором.
Той, хто все це організував, міг бачити мешканців, коли вони навіть не підозрювали про його присутність.
Марія подивилася на темний отвір.
— Ось і вся містика.
Олексій похитав головою.
— Ні.
— Чому?
— Бо те, що людина може зробити, іноді страшніше за будь-якого привида.
Марія подивилася на камеру.
На екрані був порожній коридор.
03:17.
І раптом на моніторі знову з'явилися двері.
Усі завмерли.
Максим перевірив проєктор.
Він був вимкнений.
— Тоді що це?
Марія підійшла до монітора.
Через кілька секунд зображення зникло.
Знову з'явилася звичайна стіна.
А на екрані залишився лише один напис:
«ВИ ЗНАЙШЛИ НЕ ВСЕ.»