Розділ 6

Успіху, то успіху…

Увімкнув світло, сів, спустивши ноги. Глянув на наручний циферблат. Пів на п’яту…

Мабуть, вперше за все своє самостійне життя я піднявся у таку рань. І, хоч за усіма цими справами поспати не вдалося, сну не було ні в одному оці. А раз так, то чого час дарма марнувати? З’явиться бажання — відіспатися можна і пізніше. Та й самому цікаво, як воно тепер усе буде?

Вмився, зробив легку розминку, без обтяжень, лише для того, аби остаточно прогнати сонливість і став переодягатися.

Вимащувати в каналізації новенький комбінезон не хотілося, тож взяв лише чоботи і ніж. Решту одягу добрав з набору новачка. Не так шкода.

Одяг ліг як на мене шитий. Добре. Не доведеться звикати і розношувати.

Зібрався вже було виходити, коли згадав, що за всіма тими розмовами з ШІ забув зазирнути у ще один розділ. «Крамниця». Звісно, не з моїми нинішніми статками по них ходити, але ж цікаво.

Відкрив, і аж перед очима замиготіло від пропонованих товарів. І ще дужче — коли зачепився оком за цінник. Трясця… Спис якогось Георгія коштував 1500 золотих кредитів. Збожеволіти! Та на такі гроші можна прожити щонайменше рік або й два і ні в чому собі не відмовляти. Їсти найкращі страви, пити найдорожчі трунки, зустрічатися з найгарнішими дівчатами, не шкодуючи грошей їм на подарунки. І жити не в комірчині, а у п’ятикімнатних апартаментах сектора «А». Ще й у самісінькому центрі.

Потрусив головою, покліпав і, нарешті, здогадався увімкнути фільтр товарів. Вибрав у ньому обмеження ціни в п’ять срібних кредитів і полегшено зітхнув. Крамниця скоротила кількість пропозицій всього до декількох найменувань. Прості штани, куртка, рукавиці… кілька ножів… панами… Усе з характеристиками значно нижчими, ніж у тому комплекті, що я отримав в нагороду. І лише одна річ була варта уваги.

Міцний, в мій зріст, товстий буковий дрюк, з обох кінців кутий залізом. Виглядає просто, але солідно. Одразу видно, що то не дорожній посох.

«Бойова палиця. Тип — дворучна зброя. Ураження — 15/40. Клас — звичайний предмет. Вимоги для використання — без вимог. Ціна — 5 срібних кредитів»

Супер. Беру без розмов. Ніж космодесантника не гірший, а в плані критичного удару навіть дещо кращий, але щурі не люди — суперник верткий, зубастий і краще його до себе близько не підпускати. Та й взагалі, не даремно палиця стала першою зброєю людини, коли та почала завойовувати світ.    

Подумки натис на ціну. Мелодійно дзенькнуло, і палиця з уявної полиці щезла. Натомість — з’явилася біля мене, сперта до стіни. Щоб не йти нею по станції, я, хоч і не з першого разу, сховав її в інвентар. Потім ще трохи потренувався у діставанні зброї звідти. Прикольна річ… Досить лише зосередитися і подумки віддати команду, як обрана річ або з’являлася поруч зі мною, або ховалася в інвентар. При чому, її вага зовсім не відчувалася.

Круто! Це ж скільки усілякого добра можна з собою тягати? Чи воно працює лише з предметами Системи?

Озирнувся і спробував перенести в інвентар чайник. І ледь не підстрибнув від захвату, коли той слухняно туди відправився.

Трясця… Я ще нічого не зробив, навіть з тапчана не зліз, але мені все це вже починає подобатися.

Думки стрімко перенесли мене у найдорожчу крамницю Купола, де я, ліниво походжаючи поміж прилавками, відправляю в інвентар усе, що лише сподобається. І виходжу звідти з «порожніми руками», не витративши ні копійки. Сила… Та лише заради такого девайсу вже варто було пристати до угоди з ШІ. Це ж я тепер…

Гм… Не клеїться щось. Було б надто просто і реально віддає чітерством, хоч і в реальному світі. Не певен, але думаю, що Система передбачила такі людські слабості і встановила на цей випадок якийсь запобіжник. Каратиме втратою досвіду, чи вкрадене банально випадатиме з інвентаря? Не суть… але що якась капость для злодія придумано — і до ворожки не ходити. Адже Система націлена на розвиток суперів. А вони, суто теоретично, повинні бути позитивними як у думках, так і вчинках. Інакше — у Всесвіті може з’явитися той, хто захоче використати свою силу для його знищення. А це — безглуздя. Ким чи чим Система б не була — суїцид, шляхом виховання власного вбивці, у її плани точно не входить. Я так думаю… 

Перевірити? Чи не будити лихо поки тихо? 

Гм… Гаразд, поживемо — побачимо. У будь-якому випадку не варто починати зі штрафу. Тим паче, коли у мене ще взагалі жодного досвіду немає. Тож, не забігатимемо вперед, а зосередимося на поставлених завданнях.

Двері боксу з тихим шипінням ковзнули вбік, і я вийшов назовні.

Як і варто було очікувати, Купол ще спав. Над головою щедрими розсипами виблискували зорі, а тьмяне освітлення в економному режимі вихоплювало з сутінок обриси сусідніх спальних блоків. Усе бачене не одну сотню разів і знайоме до зубовного скреготу. Щоб полегшити психологічне навантаження, вчені пропонували керівництву станції періодично оновлювати обриси будівель декоративними надбудовами. Або розмальовувати… Кажуть, так роблять у К003 і К011, і це позитивно впливає на самопочуття жителів.

Та, як і завше, в бюджеті не знайшлося вільних коштів, то ж усе залишалося незмінним. Принаймні, за мого життя. Єдина нова деталь — у центральній частині сектора «А» над рестораном встановили великий флюгер у вигляді золотого півника. Який, час від часу повертався у інший бік. Звісно, не від подиху вітру — звідки вітер під Куполом — а за допомогою годинникового механізму.