Розділ 5

Операція «Легалізація»!

Угу, саме так… Оскільки запорукою успіху була потреба, щоб Ксенджі не дізналися про нас якомога довше, до цього питання ми підійшли з усією серйозністю.

Спершу обговорили повернення у рідний купол. Цей варіант мав важливу перевагу, тому що ми змогли б тримати неподалік флаєр. Що давало би нам можливість, при потребі, швидко дістатися у потрібне місце. Наприклад, якщо б ШІ знову потребував нашої допомоги. Але, на жаль, попри суттєвий плюс, мався і добрячий мінус. Котрий, зрештою, і перекреслив цей варіант.

Бо, як я вже казав, наша непомітність була одним із найважливіших моментів. А про яку непомітність можна говорити, якщо б ми заявилися додому на квадроциклі? Люди десятиліттями бояться навіть голову висунути за межі куполу, сидячи в них, як миші в нірці. Пересуваючись від одного купола до іншого виключно на бронеходах. По суті — пересувних фортецях. І тут ми такі — на квадроциклі… Угу, з прогулянки. Типу, провели медовий місяць… точніше тиждень на природі. І чхати хотіли на всю ворожу до людей фауну та флору. Смішно… Вірніше, сумно. Бо після такої ефектної появи ми станемо новиною №1 не лише в К-017, а взагалі по всій Террі-201. І якщо кверги не передадуть інформацію про такий казус на орбіту своїм хазяям, то я буду дуже здивований. А тим уже вистачить власних мізків чи обчислювальних потужностей ШІ флотилії, щоб зробити вірні висновки, і зв’язати нашу ефектну появу з тими непорозуміннями, котрі трапилися с їх базою, копальнями і обслугою.

А далі… Як то кажуть, немає людини — немає проблеми. Можливо, у Ксенджів на такий випадок є інша приповідка, але суть від цього не змінюється.

Тож, як би не хотілося тримати флаєр поближче, від цього варіанту довелося відмовитися, і прийняти за основу повернення у К-003.

Повністю ефектність від нашої появи, живи та здоровими, і тут не уникнути. Але є відмінність… Якщо в К-017 ми справили б справжній фурор, то в К-003, це була б, хоч і не буденна справа, але доволі локальна. Котрою оператори зв’язку не стали б поспішно ділитися з усіма доступними абонентами. Ну, не знайшли молодята пригоду на гарненьку дупу кращої половини новоствореної сім’ї і повернулися живими. Може, динозаври ситі були? Може, просто пощастило. Не дарма ж приповідають, що Творець оберігає божевільних. А про те, що божевілля і кохання для медицини тотожні, навіть діти знають. Поохають, поахають кілька днів… прийдуть подивитися на парочку екстремалів і щасливців, та й забудуть. Особливо, якщо на шалі обговорення підкинути щось цікавіше. Ну а там, дочекатися рейсового бронехода, і на ньому повернутися додому. Не викликаючи жодної цікавості. Не ми перші і не ми останні, хто час від часу подорожує по світі. Бо навіщо тоді були б пасажирські вагони у потягах, якби вони лише товари перевозили?

Одним словом, покумекавши ще трохи на пару зі Степаном Олеговичем, на цьому ми й зупинилися. Одразу, як ще менш реалістичні, відкинувши варіанти зі спробою зупинити бронехід на перегоні, чи заявитися в якийсь, геть інший купол, де нас не знають. Усе з тієї ж причини, через яку відкинули К-017.

Так, обраний спосіб легалізації відсікав нас від флаєра, котрий довелося б залишити неподалік К-003. Але в житті нічого не буває просто так. Увесь час чимось доводиться жертвувати. Більше того, як усе йде надто гладко, то саме час посилити пильність, бо неприємності точно поруч. А нам цього не треба… Принаймні до тих пір, поки не дамо раду інопланетянам.

Тож ми з Нікою потратили ще один день на полювання… щоб набрати пунктів для підвищення рівня, а заодно, прокачати мої навики пілотування. З останнім, щоправда, не зрозуміло. Бо як їх прокачувати, якщо понад дев’яносто відсотків часу флаєром керував автопілот. Передаючи мені штурвал лише при польотах по прямій. Ну, то таке… Досить в сім’ї і одного пілота.

Зате Ніку прокачати вдалося… Що правда, теж не без накладок. Виявилося, що за ліквідацію динозавра, навіть тиранозавра, пострілом з пушки флаєра, система нараховує навіть не десять відсотків від можливого досвіду. Вочевидь, вважаючи, що розстріл беззахисних тварин, не є те, за що варто винагороджувати. В принципі, логічно… Хто не ризикує, тому і шампанське не наливають.

Тож довелося процес розділяти на кілька етапів. Спершу ми з висоти пташиного лету вишукували гідну здобич. Потім сідали десь неподалік і відправлялися на полювання пішки. Принаймні, перший раз. Потім дружина постукала по чолі, назвала бовдуром, і сказала активувати квадр.

Ні, ну так то я згоден… Але чому бовдур лише я? Вона ж теж не одразу зметикувала.

Так що далі справи пішли трохи швидше… Зліт, пошук цілі. Приземлення. Коротка поїздка… і Ніка стирає ще одного фрага. Поки я пильную, щоб ніхто зайвий не приєднався. І так по колу… Затратили загалом майже п’ять годин, зате Ніка таки апнулася. Отримані вільні пункти вирішили поки не тратити. Хто знає, які саме параметри треба буде прокачати, в процесі реалізації нашого плану? Головне, що є. А активувати їх справа кількох секунд.

Тож, по суті, ще навіть не смеркалося, як ми залишили флаєр в примітному місці, увімкнувши стелс і режим захисту, а потім всілися на квадроцикл і рушили у напрямку купола К-003, котрий виднівся перед нами кілометрах у двох.

Трясця… Не дарма кажуть, що до доброго звикаєш швидко. Всього лише кілька днів поносив бронескафандр вищого захисту, як без нього вже відчуваєш себе, як голий. І те що розум намагається нагадати, що на мені і на дружині активовані генератори силового поля, на самопочуття не впливають аж ніяк. Наче холодним вітерцем по спині повіває. Я навіть озирнувся кілька разів, виглядаючи в небі та найближчих заростях охочих поласувати нами.