1/1

-Отже, доброго ранку, сонечко. - Сон Дже Хван відсунув штору в палаті пацієнта. 

Його перевели в їхнє відділення вчора після важкої нейрохірургічної операції. Професорка Чхве повідомила, що хлопець потрапив у дорожньо-транспортну катастрофу, сидячи за спиною водія мотоцикла без шолома. 

-Сьогодні твій перший день фізичної терапії та ерготерапії. Я знаю, що в тебе порушене мовлення, з чим ми будемо працювати насамперед. Але також, я маю перевірити й інші порушення. Тепер, я твій професор - Сон Дже Хван. - Він сів на стілець поруч із ліжком пацієнта. - Тебе звати Лі Ду Мін, вірно? 

Пацієнт був 19-річним хлопцем із норовливим характером, який під час хвороби зіпсувався ще більше. Його бідні батьки, які ретельно доглядали за ним, поки він лежав у відділенні інтенсивної терапії, а потім і у звичайній палаті для нейрохірургічних хворих, достатньо настраждалися, щоб набратися сміливості та попросити майбутню команду фізичної терапії подбати про нього хоча б один-два дні на тиждень, поки вони з'їздитимуть додому. 

Професор Сон Дже Хван був молодою, доброю і розуміючою людиною, яка одразу ж погодилася зробити добру справу. Він розумів, що працю відділення реабілітації мало оцінюють, особливо після того, як люди встигли настраждатися в хірургічних відсіках, переживаючи кризу за кризою. 

Він подивився на табличку з даними пацієнта, прикріпленими до ліжка: 

- Отже, я маю рацію. Лі Ду Мін. - Він усміхнувся. - У мене хороша пам'ять на імена, люблю запам'ятовувати тих, з ким працюю. 

Дже Хван подивився на хлопця. У зовнішніх куточках його очей скупчилися злі сльози. Він безумовно щось хотів сказати, але не міг навіть рота розкрити. 

-Ти голодний? Моргни, якщо так. 

Хлопець відвів очі. 

-Значить, не хочеш їсти. Що ж, проведемо цей тест пізніше. Наскільки мені відомо, ти прибув до нас після ЧМТ. Знаєш, що це? 

Хлопець вперто не дивився на Дже Хвана. 

-Це розшифровується як черепно-мозкова травма. - Як ні в чому не бувало, продовжив він. 

-Ід... - Спробував прошепотіти Ду Мін. 

Дже Хван уважно подивився на нього. 

-Ід... - Він старанно намагався щось сказати, і професор Сон давав йому змогу виговоритися, але прогресу не було, тільки сльози скотилися по щоках. 

-Я маю провести для тебе три тестування. І першим, нам підійде огляд за шкалою Ранчо Лос Амігос. Багато пацієнтів судять книжку за обкладинкою, вважаючи, що методику розробив якийсь латиноамериканський танцюрист у підвалі на своєму власному коліні та клаптику промасленого паперу. - Тарахтів Сон Дже Хван. 

Він обожнював методи оцінювання та біографії. Тепер він завжди з радістю ділився вигаданими або реальними подробицями, підбадьорюючи пацієнтів вникати в розмову. 

Ду Мін повернув голову і сердито сопучи зосередився на лікареві. 

-Але це не так. Ця шкала - опис когнітивних і поведінкових моделей, які виявляють у пацієнтів із черепно-мозковою травмою, коли вони відновлюються після травми. Когнітивні функції - це найскладніша частина реакцій нашого мозку. Вони відповідають за нашу раціональну частину сприйняття світу і взаємодії з ним. - Сон Дже Хван усміхнувся. - Із цим, я бачу, у тебе проблем немає, хоча тест я все одно проведу. 

-Де... - Ледь чутно і вимучено спробував вимовити Лі Ду Мін. 

-Ах, так. Зрештою, тест було розроблено в Національному реабілітаційному центрі Ранчо Лос Амігос у Дауні, штат Каліфорнія. Доктором Крісом Хагеном і зовсім не на коліні в підвалі писався тест, а з цілою колегією.  

Хлопець знову відвернувся. Він, здається, отримав своє і знову втратив інтерес. 

-І, до речі, цей центр реабілітації розташований у Лос-Анжелесі. Там дуже симпатичний задній дворик. - Раптом хихикнув Дже Хван, знову привертаючи увагу хлопця. - Цю шкалу використовують часто для тих, хто вийшов із коми разом зі шкалою Глазго, але вона не обмежена тільки цим періодом. Шкалу Ранчо ми будемо використовувати часто, тож давай я навчу тебе. Дивись. - Він показав розкриті чисті руки в латексних рукавичках. - Я не лікар, тому в моїх руках немає голок та інших болючих інструментів, тож боляче тобі не буде. Подобається такий план? 

Лі Ду Мін уважно подивився на його руки і повільно моргнув. 

-Отже, Лі Ду Мін, рівень номер один - ти вже пройшов. 

Той здивовано підняв брови, зморщуючи шкіру на лобі. 

-Так-так, ти вже впорався з першим завданням. - Бадьоро посміхнувся Сон Дже Хван. - У тебе є реакції на зовнішні подразники. Я оцінив це, коли відчинив штори і сонячне світло почало будити тебе. Ти не в комі, Лі Ду Мін. - Він підморгнув. 

Лі Ду Мін насупився і хотів знову відвернутися, але професор Сон продовжив: 

-Ти вже давно лежиш у лікарні й давно у свідомості. Я бачу, що твої реакції досить послідовні й не моторошно специфічні, тобто твої реакції нормальні. Ти не сприймаєш мене як свого ворога, не шукаєш членів своєї сім'ї, бо пам'ятаєш, про те, що ви проговорювали - їхній вихідний день. Ти не виявляєш ознак перезбудження. Ти розумієш, де ти знаходишся? 

Лі Ду Мін позитивно моргнув: 

-Док... до...д... - Він намагався. 

-Верно. І таким чином, ти перескочив уже на 6 рівень. - Він поаплодував. - Тоді, спробуємо протестувати ось що. 

Сон Дже Хван натиснув на пульт управління ліжка і встановив його в сидяче положення: 

-Зручно? 

Лі Ду Мін нічого не відповів, знову відвернувся. 

-Можу я до тебе підійти, щоб поправити подушку? 

-Н...Н...Н...Н...

-Ну ні, так ні. Тримай. - Він простягнув йому склянку води. - Попий. 

Хапальний рефлекс Ду Міна був порушений, тому він розлив воду на ліжко. Його рука не могла захопити предмет. 

-Обережно, обережно... - Дже Хван нахилився над ним, струшуючи частину води. - Нічого. З цим ми окремо будемо працювати. Просто покажи мені, як би ти пив воду зі склянки, якби вона була у твоїх руках. 

У куточках очей Ду Міна скупчилися злі сльози образи, розчарування і деякого приниження, що він такий слабкий перед лікарями, але він зчепив зуби і зобразив рухи пиття води.