Ніна любила порядок. Не ідеальний — робочий. Такий, коли все лежить там, де його можна знайти за три хвилини.
Документи — по датах.
Платежі — по сенсу.
Люди… люди часто не вкладалися в жодну таблицю.
Кінець року в бухгалтерії — сезон раптових одкровень.
Люди раптом згадують про рахунки, акти, борги й дивляться на тебе так, ніби ти особисто ховала їхні гроші по шухлядах.
На годиннику 16:42.
П’ята кава давно охолола, але гріла сама думка про неї.
— Ніно, ти ще тут? — визирнула Марина з-за монітора.
— Тілом — так. Душею я вже в січні.
— І як там?
— Там немає цього кварталу.
Марина кивнула.
У бухгалтерії це звучало як мрія.
На екрані — реєстр платежів.
Рядок за рядком.
Рівно. Спокійно. Передбачувано.
Дата. Сума. Контрагент. Призначення.
Рука працювала швидше за думки.
Підпис. Провести.
Підпис. Провести.
Ще один.
І раптом — назва.
Благодійний фонд «Джерело надії плюс».
Палець завис над мишкою.
— Плюс до чого?.. — тихо пробурмотіла Ніна.
Назва ні про що не говорила.
А пам’ять у неї була добра — вона пам’ятала контрагентів краще, ніж дні народження родичів.
Відкрила картку.
Реквізити є.
Історії немає.
Жодного старого платежу.
Жодного договору.
Порожнеча.
— Марино, ми благодійністю займаємось?
— Якщо це не дитячі подарунки на Миколая — то ні.
— Тут якийсь фонд.
— Може, піар розщедрився.
Могло бути. Піар жив окремим життям і любив сюрпризи.
Ніна відкрила погодження.
Підпис керівника — є.
Другий підпис — є.
І її електронний — теж.
Вона насупилась.
— А я коли це зробила?..
Журнал дій відповів одразу:
15:11.
Ніна згадала свій день.
15:11 вона шукала акт за жовтень і сварилась із постачальником.
Платежів у пам’яті не було.
— Ну добре, — сказала вона сама собі. — Значить, було.
У бухгалтерії пам’ять — слабкий аргумент.
Система — сильніший.
Час 16:47.
Платіж уже пішов.
— Живи тепер, — пробурмотіла вона й закрила вкладку.
Пошта пискнула одразу.
Тема: Терміново
Просимо надати копію платіжного доручення за сьогоднішнім платежем на користь БФ «Джерело надії плюс». Дуже важливо.
Без підпису.
Адреса — Gmail.
Ніна навіть не всміхнулась.
Серйозні організації пишуть із доменів, де назва довша за лист.
Вона закрила лист.
Телефон задзвонив за хвилину.
Невідомий номер.
— Слухаю.
— Добрий день. Це щодо вашого благодійного платежу.
Голос м’який. Обережний. Такими голосами продають і переконують.
— Слухаю.
— Нам дуже потрібна копія платіжки.
— Офіційний запит на офіційну пошту.
— Це терміново.
— У нас тут усе терміново. Навіть планове.
Пауза.
— Ви не розумієте важливості ситуації.
— Я бухгалтерка. Я розумію важливість кожної цифри.
Тиша.
Потім короткі гудки.
— От і поговорили, — видихнула Ніна.
Вона знову відкрила погодження.
Другим підписантом стояв Сергій.
Сергій сьогодні мовчав.
І пішов раніше.
Ніна написала в чат:
Сергію, глянь платіж на «Джерело надії плюс».
Прочитано.
Тиша.
— Людський фактор, — сказала вона.
У бухгалтерії це означало все й нічого.
О 18:05 комп’ютер вимкнувся.
Звіт дивився з докором.
Ніна зібрала речі й вийшла.
Надворі було холодно.
Повітря пахло кавою й річкою.
Вона взяла латте в кіоску.
Теплий стакан грів пальці.
— Перепрошую. Ви Ніна Коваль?
Вона обернулась.
Чоловік у темній куртці. Звичайний.
Занадто звичайний, щоб не насторожувати.
— Так.
— Ви сьогодні проводили благодійний платіж.
Не питання.
— Я проводжу багато платежів.
— Саме цей був важливий.
— Для бухгалтерії всі важливі.
Усмішка в нього була ввічлива. Але очі не всміхались.
— Нам би копію.
— Нам — це кому?
— Тим, кому це потрібно.
— Усім щось потрібно. Але копії — за процедурою.
Бариста простягнув каву.
Ніна взяла стакан.
— Гарного вечора.
І пішла.
Спокійно. Рівно. Не озираючись.
Серце билося швидше, ніж хотілось.
Телефон пискнув.
Марина:
Сергій узяв відпустку за свій рахунок. З сьогодні.
— Оце швидкість, — пробурмотіла Ніна.
Відпустка в грудні — як лікарняний у день аудиту.
Можливо. Але викликає питання.
У маршрутці прийшов ще один лист.
Тема:
Ви зробили помилку. Її ще можна виправити.
Без тексту.
Лише файл:
Копія_для_вас.pdf
Ніна дивилась на екран.
Секунду. Дві.
Одне вона знала точно:
вона нічого нікому не надсилала.
І це вже було цікавіше за будь-який звіт.