Тунель бажань. Розділ 5

Серце так калатало в грудях, що перехоплювало дихання. Тунель був нескінченний, але привітний й світлий.

— Нічого собі! Тут треба не пішки іти, а мати аеродинамічний костюм, щоб подолати таку відстань.

Аж раптом мене щось підхопило і понесло.

Я озирнувся, але нічого не побачив крім світла тунелю.

Я летів, мов супермен, без жодних зусиль. І що найцікавіше, я навіть не відчував прохолоди повітря! Моє волосся розвивалося, як у рекламі шампуню, а одяг коливався так, ніби я знявся у фільмі про супергероїв.

Це було неймовірно!

Колись я мріяв літати, як супермен, і ось моє бажання здійснилося. Відчуття щастя накрило мене, я заплющив очі та почав згадувати всі свої мрії.

Але раптом мене щось вдарило — один раз, другий, третій! Я відчував, ніби попав під шквал.

З неба посипалася нескінченна кількість… знаєте чого?

Цукерок! Різноманітних цукерок!

Вони падали з усіх боків, не даючи мені летіти й розглядати тунель. Це була справжня злива з цукерок!

Мені здалося, що вони живі: одні насипалися мені в кишені, інші стрибали прямо в рот, хоч я й не відчував їхньої солодкої присутності.

Я ніколи не думав, що опинюся в такій смаколиковій пастці!

— Все! — закричав я, — Це хибне бажання! — і цукерки вмить розтанули в просторі тунелю, немов і не було їх.

Ніколи не думав, що скажу: "Досить, цукеркам!"

Але врешті-решт, я з полегшенням посміхнувся і полетів далі, обмірковуючи, що ж там далі чекає на мене.

Тунель бажань виявився неймовірно цікавим місцем! Раптом у мене виникло дивне відчуття, ніби я бачу сам себе.

Я сидів за партою у своїй кімнаті, але не робив уроки — ні, я мріяв!

Переді мною лежав зошит з письма, і жодної літери не було написано.

Я, котрий мчав у тунелі, раптом відчув думки того самого себе, який сидів і мріяв замість того, щоб виконувати домашнє завдання.

Моя мрія стати гонщиком ожила в голові! Я уявляв, як мчуся на шаленій швидкості на сріблястому спорткарі, обганяючи всіх суперників.

Ось крутий поворот… і раптом все розчинилося, немов створене з туману.

Я не міг збагнути, чому картина, де я сиджу за партою, така чітка, а мій перегоновий автомобіль — наче примара.

І тут згадалися слова ІНО: наші бажання не завжди збуваються. Потрібно йти до своїх мрій цілеспрямовано, інакше вони так і залишаться мріями.

Я зрозумів, якщо буду лише мріяти замість вчитися, то ніколи не стану гонщиком, або ще кимось.

Тепер переді мною закрутився новий образ — Світ, який я не міг упізнати, але він кликав мене вперед, у нову пригоду...

Я мандрівник у часі, що подорожує крізь віки та Світи.

Захисник Світлих сил!

Мій світловий меч розсікає темряву, перетворюючи мене на Синього лицаря, який зливається зі своєю зброєю свідомістю й тілом.

Переді мною розгортається вирішальна битва. Лицар Темного Часу з'являється зі згущеної темряви, його чорний меч виблискує, мов клинок із самої ночі.

Наші світлові мечі з гуркотом перехрещуються, сиплючи іскри й розриваючи простір на межі двох реальностей. Повітря дзвенить від сили ударів. Кожен рух, кожен поворот — це випробування, де ставка більша за життя. Майбутнє цілого Світу висить на волосині.

Від цієї битви залежить доля Світу – світлого або темного майбутнього.

Серце клекоче від напруги. Лицар Темряви вміло відбиває мої атаки, змушуючи мене відступати.

Раптом його меч розсікає повітря, і я відчуваю гострий біль — темрява прорвала мою оборону.

Червоне світло спалахує, і я розумію, що поранений. Слабкість охоплює моє тіло, але я не здаюся.

З останніх сил я звертаюся до Всемогутньої енергії, що пронизує цей Всесвіт: «Енергіє Життя і Всемогутньої Любові, дай мені свою силу! Не дай темряві поглинути Світ!»

І тоді трапляється неймовірне — зірки на небі розсипаються в нескінченну кількість променів, і ці світлові нитки збираються докупи, вливаючи свою потужність у моє серце.

Я відчуваю, як зсередини вибухає потік енергії. Моя сила росте, і я стаю ще більшим, ніж сам Всесвіт. Темрява навколо починає тремтіти, наче від страху.

Лицар Темного Часу виростає втричі, заполоняючи собою небо і закриваючи сонце. Тіні поглинають все навколо, і здається, що Світ от-от зникне.

Але я не маю наміру програвати. Моя віра у Світло незламна. Зцілений і посилений новою могутністю, я здіймаю свій світловий меч, який тепер сяє сліпучо-золотим полум'ям. Меч зростає разом зі мною, його світло пробиває пітьму, пронизуючи кожну тінь.

Я роблю вирішальний крок уперед, направляючи меч прямо в центр Лицаря Темряви.

Зіткнення відбувається з такою силою, що здається, ніби сам простір тріщить. Темрява розколюється на тисячі шматків, розлітаючись навсібіч, і починає згоряти у яскравому золотому сяйві.

У повітрі лунає могутній вибух, наче народження нової зорі.

— Я переміг! — кричу я, відчуваючи, як перемога пульсує в кожному м'язі.

Я стою серед блискучих уламків темряви, і моє серце б'ється так швидко, що здається, його чутно на іншому кінці Всесвіту.

Це не просто перемога. Це тріумф на планеті Бажань, де здійснюються найсміливіші мрії.

Я розумію, що моє бажання стати героєм справжньої космічної битви втілилося в цьому магічному місці.

Але ще є одне бажання, яке живе в моєму серці — отримати ігрову приставку на день народження.

І хоч це здається кумедним після великої битви, я вірю, що й це бажання здійсниться. Мабуть, треба трохи виправити свою поведінку… навчання… щоб не нашкодити цій мрії.

Я різко вдихнув повітря, ніби щойно виграв важливий рівень у грі. Серце гупало, в голові шуміло, а всередині було дивне відчуття: ніби я став трошки іншим. Не сильнішим у м’язах, а… сміливішим у думках.

Тунель Бажань крутився й переливався, мов шалений калейдоскоп. Він мінявся щосекунди, ніби не міг всидіти на місці.

Я летів крізь нього, а навколо спалахували картинки моїх мрій. Одні я бачив чітко, інші миготіли й тікали, як сни, які майже пам’ятаєш, але не можеш упіймати. Хотілося простягнути руку й схопити хоч одну. Просто перевірити, справжня вона чи ні.