Планета бажань. Розділ 4

Нічне небо цього вечора було чарівним. Зірки сяяли так яскраво, наче хтось запалив мільйони маленьких ліхтариків, підсвітивши кожен куточок небосхилу.

Я стояв під цим зоряним покривалом, а мої думки линули до ІНО і ПЛОНІ, заповнюючи серце теплом і приємними спогадами.

Як вони там, у своїй далекій галактиці? Чи пам'ятають про мене?

Раптом одна зірка почала швидко збільшуватися, наближаючись до Землі. "Невже зірка падає?" — промайнуло в голові. Але вже за кілька секунд я стрибав від радості, розпізнавши знайомі обриси МАРСІНА. Космольот завис наді мною, і я з захопленням спостерігав, як промінь світла вмить захоплює мене в середину.

— ІНО! ПЛОНІ!
— Річ!

Ми кинулися один до одного в обійми, немов давно втрачені космічні браття, і почали стрибати від щастя!

— Ми скучили за тобою, тож вирішили прилетіти з новою неймовірною пригодою! — закричали мої кумедні друзі. Їхні очі сяяли, а довгі хвости витанцьовували в просторі, чіпляючись один за одного.

— О, я безмежно вдячний вам! Готовий до всіх космічних викликів!

Ми швидко вмостилися у своїх кріслах, які були схожі на величезні повітряні пухирі. ІНО курсував корабель у таємничий вир космосу і наш красень «Марсін» рвонув, немов спринтер на старті. — Куди летимо? — запитав я.

— На планету Бажань!


— Справді? Не знав, що така існує!

— Це таємна планета. Її не видно, але вона насправді існує!

— Планета невидимка? — зацікавлено перепитав я, потираючи руки від передчуття.

— Так, хоч на ній усе реальне і все видно! Там навіть є кавун з шоколадною начинкою!— відповів ІНО, і головаститки обидва весело зареготали.

— О, як цікаво! Ви знаєте, як підняти настрій! — радів я, готовий до нових пригод.

ПЛОНІ весело уюкав і кинув мені маленький предмет, схожий на тенісний м'ячик.

— Це Баж! — сказав ПЛОНІ, як ніби тільки що розкрив великий секрет.

— І що з ним робити?

— Для початку обхопи його двома руками та з'єднайся з ним своєю температурою тіла.

Я слухняно вчинив так, як сказав ПЛОНІ. Через кілька хвилин мені здалося, що в руках порожньо. Я поворушив пальцями — і справді, нічого не відчув. Баж, здається, кудись зник!

— Ой! Що сталося? Він пропав? — запитав я, розгублено озираючись.

ІНО засміявся так голосно, що, здавалося, наш космольот затрясеться.

— Бачиш, ти нічого не бачиш, а Баж насправді у тебе в руках!

— Може, це якийсь жарт?

ІНО і ПЛОНІ розсміялися ще гучніше.

Я подивився на свої руки — там було порожньо, і мій мозок почав обдумувати різні версії: а раптом Баж — це голограма?

ПЛОНІ підлетів ближче у своєму кріслі, яке сяяло, ніби його зшили з крапель дощу.

— Дивись уважно!

Він повільно провів рукою над моїми долонями, і раптом я побачив: Баж насправді там, просто став невидимим!

— Ого! Яке диво! — вигукнув я.

— І це лише початок! — підморгнув ПЛОНІ.

Захоплені пригодами, ми були готові до всього, що нас чекало, і, можливо, навіть до битви з космічними монстрами!

— Це фокус? — запитав я, з підозрою мружачись.

— Ні, це технологія! — усміхнувся ПЛОНІ. — Баж може пристосовуватись до будь-чого, прикидатися ким завгодно.

— Ось, дивись!

ПЛОНІ взяв Бажа, трохи потримав, щоб передати йому свою температуру, а потім, коли розкрив долоні, я побачив вражаючий голограмний диск. Він крутився, немов мініатюрний планетарій, і світився блакитним сяйвом.

— Нічого собі! — прошепотів я.

— Баж — це маленька частинка планети Бажань. Ти спитав про невидимку, от він і показав невидимість. Я захотів побачити голограмний диск, і ось, будь ласка!

— Я можу загадати будь-що? — перепитав я, вже відчуваючи, як серце починає битися швидше.

— Так. Спробуй! — загадково відповів ІНО, наче справжній маг.

Я обережно взяв Бажа в долоні.

Через кілька секунд відчув, як в руках стало холодно. Мій подив зростав, коли я зрозумів, що тримаю морозиво! Ванільне, з шоколадом і малиновим сиропом.

— Аааа! Його можна їсти? — захопливо запитав я.

— Авжеж, якщо тобі воно до смаку! — розсміявся ПЛОНІ.

Лише я підніс морозиво до рота, щоб скуштувати, як його раптом не стало! ПЛОНІ реготав.

— Ти ж сказав, що морозиво можна їсти! — образився я на інопланетянина, як малий, у якого забрали улюблену іграшку.

— Та я пожартував! — відповів він, майже падаючи з крісла від сміху. — Ми ж тобі розповідали, що все, що є на планеті Бажань, є справжнім, але не зовсім справжнім.

— Як так може бути? — запитав я, намагаючись розгадати загадку.

— Розумієш, — продовжив ІНО, — це все наші бажання. Вони існують у Всесвіті, але ще не здійснилися. Деякі з них реалізуються і стають реальними в кожному світі, а деякі залишаться лише мріями.

— То виходить, я можу побажати слона в капелюсі, і він з'явиться? — запитав я, знову захоплюючись ідеєю.

— Спробуй! — весело підказав ПЛОНІ.

Я зосередився, закрив очі та уявив, як слон у великому червоному капелюсі танцює на хвилях космічного моря. Коли я відкрив очі, навколо почали з’являтися яскраві зірки та веселки, але слона не було.

— Що ж, може, слон ще не готовий до виступу! — сміючись, зізнався я, а мої друзі знову зареготали.

Це було лише початком нашої веселої подорожі, і я вже відчував, що попереду чекає безліч неймовірних пригод!

— А чому? Чому не все здійснюється?— запитав я, намагаючись зрозуміти цю загадку.


— Мабуть, тому що не всі наші бажання здійснюються легко та швидко. Деяким бажанням потрібен час і зусилля, а ми часто забуваємо, лінуємося або робимо помилки, які відводять нас від мети… Тому вони залишаються на планеті Бажань, уявними та примарними, — пояснив ІНО, його голос звучав так, ніби він відкривав стародавні таємниці.

— Хм… є над чим поміркувати, — відповів я, ще не зовсім усвідомлюючи, як складно реалізувати свої мрії.