Ідея варта життя. Розділ 3

Я нервово крокував по залі управління, прокручуючи в голові різні ідеї, які не давали чіткого плану дій. Але поступово, мов зорі, що запалюються в нічному небі, почали з’являтися цікаві думки.

— ІНО, скільки наших однодумців існує у вашому Всесвіті?

— Не знаю, але сотня точно приєднається до нас.

— Угу… сотня — це дуже добре.

— ПЛОНІ, а скільки отих золотів шипів має Тенебріум?

— Рівно 200.

— Угу… добре, добре… розмірковував я. А на якому паливі працює «МАРСІН» ?

— У нас все працює від екологічних енергетичних систем.

— Цікаааво… А що ж тоді роблять тенебріанці з темною субстанцією? І як вона називається?

— Темна субстанція — це моргуліт. Вона надзвичайно токсична і небеспечна. Тенебріанці викидають її у простір через свої шипи, і космічний вітер розносить її на різні планети. Там, де осідає моргуліт, відбуваються жахливі речі.

Деякі істоти стають залежними від його впливу, їхні тіла починають видозмінюватися, серця перетворюються на застиглі згустки цієї субстанції, а в очах з’являється пустота. Вони втрачають розум, а нутрощі вкриваються кристалічним пилом.

Це справжня біда. Галактична спільнота намагається очистити простір від цього токсину, але успіхи дуже незначні.

— Не можете вийти з МАТРИЦІ… задумливо прокоментував я. — І ви не наважуютесь порушити правила своєї системи, —голосно промовив я.— Зрозуміло…

Я зупинився, дивлячись у синь космосу за прозорими стінами кабіни. Час, здавалось, зупинився разом зі мною. Але раптом мене охопила нова думка, як блискавка у безхмарному небі.

— Винайшов! Винайшов! — схвильовано вигукнув я.

— Уюю-ююа! Ми знали, що ти зможеш! — Уююкали та стрибали ІНО і ПЛОНІ.

— У мене є ідея! Вона повинна спрацювати! Але потрібна буде допомога вашої сотні однодумців!

— Ми вірили в тебе! Ми знали, що ти зможеш!

— Уюю-ююа — летимо!

«МАРСІН» за мить був готовий до подорожі.

ІНО вправно диригував тонкими довгими пальцями у прозорому просторі голограмного пульта управління, а я спостерігав, як наш корабель без будь-якого поштовху піднявся. ... Хіба ми летимо? Я з подивом дивився на капітана.

Я не відчував жодного руху, але ми таки летіли, бо за кілька хвилин я побачив маленьку планету, схожу на хитромудрий механізм.

"ПЛОНІ теж почав перебирати пальцями по голограмному пульту. Це було схоже на гру на піаніно в чотири руки. Я захоплено милувався їхньою вправністю та злагодженістю.»

— Все зроблено, кеп! — сказав він. — Це планета Галактичних інженерів.

Переді мною постало диво!

Планета нагадувала лабіринт.

Я був приголомшений!

Такого нескінченного надскладного сплетіння різних механізмів, якихось висячих у просторі переходів, голограмних галерей, чудернацьких будівель, залізних крил, мікроскопічних планеток, які крутилися у просторі, немов прив’язані повітряні кульки… я і не міг уявити. З відкритим ротом я роздивлявся ці дивовижні творіння галактичних інженерів.

— Тут мешкає найкращий винахідник усіх Галактик, інженер Арті. Тільки він може відтворити твою ідею!

Майстерня Арті була розташована у високому скляному куполі.

Всередині все літало, світилося й миготіло, висіло безліч незрозумілих приладів з маленькими та великими екранами-комп’ютерами. Час від часу у просторі виникали різні голограми.

А ось і сам Арті!

Мені складно передати вам своє враження. В цю мить я зрозумів, що моя уява на самому низькому рівні розвитку.

Стрункий, в білім халаті… він не йшов, а летів до нас через всю залу.

Його величезні голубі очі випромінювали радість, повагу та щирість. Він посміхався та викрикував :

— Ола - ту! Ола-ту! Ай- і-ту- ма-ол-і-ва! — вітав нас Арті!

Я не міг відвести погляд від цієї надзвичайно загадкової постаті.

Верхня частина голови та руки Арті були прозорими, відкриваючи погляду складну внутрішню будову. Арті виявився не просто гуманоїдом, а витонченим роботом.

Замість внутрішніх органів у нього був надскладний механізм, керований суперкомп'ютером, що займав верхню частину його голови. Цей мозковий центр мав кілька круглих отворів різного діаметра, крізь які мерехтіли голографічні схеми.

Особливо захоплювали прозорі руки майстра – під їх оболонкою було видно ретельно сконструйований механізм пальців, що працював з неймовірною точністю. Проте найбільше уваги привертав вказівний палець: коли Арті щось показував, з нього виходив блакитний промінь, підсвічуючи важливі деталі, на які слід звернути увагу.

Я виклав інженеру свій план щодо знешкодження планети Тенебріум.

— А знаєте що означає «Тенебріум»?— запитав Арті й тут же проголосив відповідь.— «Тенебріум» — від латинського слова "тенебра", що означає "темрява". Це підкреслює зв'язок планети із темними силами та відчуттям мороку, що огортає планету й поширюється на її мешканців…

Він на якийсь час замислився, потім вказівним пальцем-променем покликав до себе товстелезну книгу. Книга прослизнула по блакитному променю прямісінько на стіл.

Моїм здивуванням не було кінця. Книга була з голограмними сторінками!

Інженер Арті щось уважно досліджував, потім повернувся до нас і кумедно виголосив:

— А-ру-ну-а-ті-ру-ні!!!

ІНО і ПЛОНІ зауююкали, застрибали від радощів.

Я був у захваті, що моя ідея спрацювала! Залишалося лише трохи зачекати, поки Арті мудрував над приладом. Я не міг второпати, як плине час на цій фантастичній планеті Галактичних інженерів. Здавалося, пройшло лише кілька хвилин, адже ми з друзями не встигли оглянути всі пристрої в майстерні. Раптом Арті голосно оголосив:

— Все! Готово! Ваше замовлення вже у вантажному відсіку МАРСІНА.

— Як? Невже можна так швидко все зробити й ще й доставити на корабель? — вигукнув я з неприхованим подивом.

Усі дружно зареготали, а ПЛОНІ підморгнув і відповів: — Це ж дивовижні Світи!

ІНО і ПЛОНІ виявилися чудовими організаторами. На основі моєї ідеї ми розробили детальний план знищення тенебріанців. Всі союзники були проінформовані про час і місце збору, а також знали, хто за що відповідає.