ІНО і ПЛОНІ. Розділ 1

Зміст

Розділ 1- ІНО і ПЛОНІ 

Розділ 2 - Тенебріум

Розділ 3 - Ідея варта життя

Розділ 4 - Планета Бажань

Розділ 5 -  Тунель Бажань

Одного разу я прокинувся від дивного відчуття, наче опинився між сном і реальністю й здавалося, що ось-ось станеться щось незвичайне. Страху не було, лише дивовижна цікавість. Повітря було прохолодним і свіжим, немовби наповнене повітряними хвилями. Я опинився в темній кімнаті, де все навколо виглядало незвичайним та майже нереальним. Жодного джерела світла не було видно, але кожна річ у просторі неначе випромінювала м'яке світло зсередини. Я не лежав у ліжку, не стояв на підлозі й навіть не сидів на стільці. Я ніби ширяв у повітрі, перебуваючи в невагомості, й це було незвичайно приємно, наче мене тримали невидимі долоні.

Попереду з'явилася велика стіна, вкрита яскравим зображенням Всесвіту. Це не було просто зображення, а цілий живий космос. Зірки мерехтіли, галактики повільно оберталися, планети перетинали свої орбіти, залишаючи за собою тонкі світлові доріжки. Я помітив гігантський космічний корабель, який плавно дрейфував серед космічного простору. Комети залишали довгі вогняні хвости, а метеорити, немов блискучі спалахи, розсипалися в різні боки.

І раптом яскравий промінь світла прорізав темряву зверху вниз, заполонивши собою простір. Відчуття було таке, ніби хтось увімкнув потужний ліхтар прямо наді мною. Я глянув угору і побачив… летючу тарілку!

Так! Це була летюча тарілка!

Її металевий корпус виблискував усіма кольорами веселки. У скляній кабіні сиділи дві дивовижні істоти, які махали мені руками й ногами.

Їхні очі світилися веселими іскорками, а обличчя були настільки радісні, що я не міг стримати усмішку.Істоти виглядали, як головастики, з довгими тонкими кінцівками, що невпинно рухалися у ритмі якихось невідомих танців. Мені навіть здалося, що вони підморгують, ніби говорять:

"Лети до нас! Лети до нас! Ми чекаємо на тебе!".

Від їхніх жестів у мене аж запаморочилося в голові, але водночас було настільки цікаво, що я не міг злякатися. Це видовище більше нагадувало кумедний мультик, ніж щось реальне.

Я перевів погляд униз й побачив, що в центрі променя сяяв сріблястий скафандр, який виглядав таким привабливим та загадковим, наче нова іграшка, яку дуже хочеться спробувати.

Скафандр виблискував сотнями відтінків срібла й висів у повітрі, немовби чекав на мене. Здавалося, що навіть його тканина жива, якби я до нього доторкнувся, то він би відгукнувся теплом.

Невідома сила тягнула мене вперед, й я відчув, як втрачаю контроль над своїм тілом.

Страх почав закрадатися до серця, коли я наближався до стіни.

"Я зараз вріжуся!" — подумав я, й заплющив очі в очікуванні болісного удару.

Але нічого не сталося.

Стіна раптово стала прозорою, наче перетворилася на повітря, … й розтанула переді мною. Скафандр залишався на своєму місці, ніби прив'язаний до променя світла. За мить до зіткнення я побачив на грудях скафандра своє ім'я, і в той самий момент мене охопило відчуття теплих обійм та запах гарячого шоколаду. Я вдихнув цей аромат, і він заполонив усе моє єство.

Відкривши очі, я зрозумів, що опинився всередині скафандра! Я знову міг бачити навколо, але тепер усе виглядало зовсім інакше — я ніби став частиною чогось великого і загадкового.

"Це, мабуть, якась космічна магія!" — подумав я, відчуваючи, як скафандр ідеально підлаштовується під моє тіло.

Істоти-головастики тепер були ближче, і я зміг краще їх розгледіти. Вони виглядали, як жувальна гумка, яку хтось добре пожував й надув, щоб вийшла кумедна фігурка.

Здавалося, варто доторкнутися до них, і вони луснуть, але ці диваки виявилися надзвичайно рухливими. Вони підстрибували, літали, кидалися на кінцівках, а іноді перетворювалися в кульки, ховаючи руки й ноги всередину.

Кожен стрибок супроводжувався легким ароматом малинового сиропу, що розливався по космольоту. Їхні великі усміхнені очі здавалося світилися добротою, а довгі хвости нагадували хвостики мишей збільшеного розміру. Не встиг я помітити, як скло мого скафандра зникло, і я відчув свіжий аромат малини ще виразніше.

Повітря всередині тарілки було насичене солодкими нотками, і я вже не був упевнений, чи це космічний корабель, чи казкова фабрика солодощів.

Істоти почали видавати звуки, схожі на булькотіння води: "уую-ююу-ууе-еую", але я дивним чином розумів їх. Зеленого головастика звали ІНО, а сірого — ПЛОНІ.

— Вітаємо тебе, землянине, на борту космольоту "Марсін"! — проголосив ПЛОНІ.

Внутрішня частина корабля була велетенською та мерехтіла незліченними вогниками.

Срібляста підлога світилася зеленими вогниками, що рухалися мов комахи що танцюють.

Я глянув униз і побачив, як ці вогники почали складатися у слова, утворюючи напис:

"МАР-СІН".

Назва корабля з'явилася так несподівано, та нагадувала котяче ім’я, що я навіть мимоволі засміявся. Все було приголомшливо!

Панель управління взагалі збила мене з пантелику. Вона була прозора, неначе зроблена зі скла, але не була до чогось прикріплена. Здавалося, можна легко пройти крізь неї. Світлячки всередині панелі то мерехтіли, то спалахували, немов живі істоти, створюючи враження, що панель існує сама по собі.

— Це голографічне управління, — пояснив ІНО. — Усі наші прилади працюють за таким принципом. Готовий до космічних пригод? — Круто! — Відповів я.

Далі мою увагу привернули дві півкулі, що висіли у просторі. Я підійшов ближче.

— Сідай, — сказав ПЛОНІ, показуючи на маленьку кульку, яка з'явилася переді мною.

Прозора кулька, що спустилася з неба, швидко зростала й водночас перетворювалася на півкулю, яка виросла до розміру, в якому я міг комфортно сидіти. Спочатку я обережно торкнувся крісла. Воно виявилося неймовірно міцним, але на дотик, як пухнасте кошеня. ІНО і ПЛОНІ тихенько хіхікали з моєї обережності. Але як же по іншому?

Не хотілося гепнутись на підлогу!

Однак, варто було мені спробувати, як крісло прийняло мене, мов люблячі обійми та вмить під’єдналося до підлоги. Воно обіймало мене так, що я відчував себе повністю захищеним.