Відкрите серце завжди знайде відгук. Розділ 9

Морена сміялася так дзвінко, що здавалося, ніби вода навколо неї теж сміється. Вона плавала навколо мене, граційно вигинаючи свій сріблястий хвіст і посилаючи дрібні бризки, які немов перли, розсипалися в повітрі. Кожен рух був як чарівний танець, а кожен сплеск — виклик до нової гри.

— Не наздоженеш! — вигукнула Морена, пірнувши глибоко під воду, і я побачив лише сріблястий слід, що залишився від її хвоста.

— Це ми ще побачимо! — засміявся я і кинувся навздогін.

Я швидко плив, намагаючись упіймати її, але вона завжди була на крок попереду, як справжня рибка, що легко вислизає з рук.

Морена раптом виринула просто переді мною і хлюпнула хвостом так, що мене накрила хвиля бризок. Я відсахнувся, засміявся і з усіх сил бризнув у відповідь.

Вона стрімко випливала вгору, то опускалася вниз, то раптово з'являлася зовсім поруч, то пірнала в невидиму глибину.

Її рухи були такі легкі, немов вона літала у воді, і я намагався повторювати за нею, та тільки незграбно плескав руками.

— А тепер побачмо, хто швидше пірне на дно! —

з усмішкою кинула вона, вже занурюючись у морські глибини.

— Згоден! — вигукнув я і стрімко кинувся вниз, намагаючись не відставати.

Ми змагалися, хто з нас швидше дістанеться дна, і в цей момент я відчував себе справжнім морським вовком, що шукає скарб серед коралів. Коли ми нарешті досягли морського дна, Морена швидко підняла хмару піску хвостом, і ми обоє засміялися, неначе розбишаки, що випадково влаштували бурю в підводному світі.

— Ось тепер точно перемогла я! — весело заявила Морена.

Я відчув, як серце стукає від радості, і, слідуючи за нею, подумав: які ще пригоди чекають на нас у цьому безмежному, чарівному світі?

Аж раптом я помітив щось темне і велике за спиною Морени. Це щось швидко пливло до неї, і я злякався, не за себе, а за свою подружку.

— Стережись! Щось пливе до тебе!

У цю мить біля дівчинки виринула голова великої морської пані Черепахи.

— Та це ж пані Черепаха! — вигукнув я, з полегшенням.

Вона тримала щось у роті.

Морена простягнула до неї долоні, і Черепаха, з гідністю, поклала туди якийсь предмет й миттєво, зникла під водою, залишивши по собі водяний вир.

— Це тобі на згадку про нашу дружбу та наші пригоди! — мовила Морена, простягнувши до мене руку.


На її тендітній долоні, що наче з мармуру, красувалася коштовна перлина, що таємничо виблискувала своїм перламутровим сяйвом. Я був приголомшений таким подарунком.

— Щиро дякую, Морено, але це занадто дорогий подарунок! — пробурмотів я.
— Я ж казала тобі, що для нас коштовність не має значення. Я не можу подарувати тобі рибку чи молюска. Вони живі істоти. А от перлина —  те, що треба!

Я обережно взяв це морське диво природи й, трохи подумавши, стрімко поплив до берега.
— Я швидко! Зачекай хвилинку!

Коли я гуляв по піщаному пляжі, мої очі помітили різноколірні камінці незвичайних форм. Пам'ять підказала, що тут десь має бути камінець у формі сердечка. Я прямував саме за ним. 
І, о диво! На березі, в золотавому піску, лежав маленький помаранчевий камінець-сердечко. Обережно взявши його в долоні, я прошепотів:
— Прошу тебе, засяй, як мої теплі дружні почуття до цієї неймовірної дівчинки!

Камінець заіскрився золотавим світлом, освітлюючи навколишній простір.

Невже в чарівному світі я теж став трохи чарівником?


— Це тобі, Морена! Ти надзвичайна, дівчинка-русалка! Ти назавжди залишишся у моєму серці! — промовив я, і зашарівся.

— Ваші Світи вже чекають на вас! — пролунав голос Духа Моря, відбиваючись у хвилях, що тихо лоскотали берег. Його слова були сповнені таємниці, наче самі глибини океану.

Мені було важко прощатися. Серце стискалося від суму, і я ледь стримував сльози. Та ми з Мореною обійнялися на прощання, намагаючись запам'ятати кожну мить.

Вона м'яко ковзнула у блакитну хвилю, залишаючи за собою сріблястий слід, а я стояв на березі, відчуваючи, як самотність охоплює мене.


— Щоб вибрати правильний шлях у житті, треба знайти те, що завжди буде підтримувати, де б ти не був, — продовжив Дух Моря, його голос тепер був схожий на шепіт вітру.

— Це може бути могутнім, як гора, або легким, як пір'їнка. Але без цього не здолати перешкод і не відчути справжньої радості перемоги. Як думаєш, що це?

Я глянув на далеку лінію горизонту, де небо зливалося з морем, і здавалося, що відповідь сховалася десь там, за межами видимого. Стоячи на березі, я відчував водночас і втрату, і надію, немов море забрало щось важливе, але залишило в мені частинку своєї нескінченної мудрості.

— Де б ти не був, по яких би Cвітах не мандрував, ти вже знаєш: добре і відкрите серце завжди знайде відгук, завжди знайде друзів, — продовжував голос, тепер уже ніби зсередини мене.


— Дружба... — тихо вимовив я, і це слово, немов крапля, що впала у море, розійшлося хвилями по моєму серцю.


— Так, мій любий друже… Дружба! — відгукнувся Дух Моря. — І тепер у тебе є ще одна весела й невгамовна подружка.

Важливо не те, що вона далеко, а те, що ви завжди будете підтримувати одне одного подумки, навіть якщо розділені океанами, часом та Світами.

Прийде день, коли ви знову зустрінетесь у новому Світі та дивуватиметесь тому, як завжди відчували присутність одне одного.

Зараз це здається незрозумілим, але згодом ти все збагнеш.

Я хотів відповісти, але відчув, що Дух Моря вже зник, залишивши після себе тільки спогади та безмежну тишу.

На моїй долоні залишилася перлина, подарована Мореною — маленьке диво, що сяяло у променях сонця і зберігало в собі відблиски нашої пригоди.


Я вдихнув морське повітря, повне солі та таємниць, і тихо прошепотів:


— До нової зустрічі, чарівна Морена...


Хвиля накотила на берег і відкотилася назад, ніби море відповіло думками Морени:

«До нової зустрічі, Річі!»