Долина скарбів. Розділ 8

Морена знову зменшила нас. Я, звісно, не був у захваті від цієї ідеї, але вона запевнила: попереду дивовижна і цілком безпечна пригода. Що ж, вибору особливо не було — довелося знову піддатися її магічному впливу.

Я відчув, як запрацювала її дивна центрифуга, яка давно вже стала мені не до вподоби. Та цікавість узяла гору, і ми вирушили в подорож до морського дна.

Невдовзі переді мною розгорнулася справжня казка. Дно було вкрите величезними й маленькими коричневими мушлями. Їх було так багато, що я навіть не міг уявити собі нічого подібного.

— Це наша скарбниця! — радісно оголосила Морена.

— Морський банк? — перепитав я, уважно роздивляючись ці дивовижні створіння.

— Нууу… майже, — усміхнулася вона. — Але це ще не все!

Ми підпливли до найбільшої мушлі — вона була завбільшки з мій велосипед. Уявляєте?

— Люба пані Мушля! — з захопленням вигукнула Морена. — Будьте ласкаві, запросіть нас на екскурсію до зали народження перлин!

Пані Мушля, почувши наше прохання, тихенько чвакнула й розкрила свої стулки, запрошуючи нас усередину.

Так ми потрапили до таємничої зали, де народжуються перлини.

Вона була неймовірна. Стінки мушлі зсередини виблискували перламутром і сяяли всіма барвами веселки — від молочно-білого до глибокого фіалкового. Здавалося, тут безперервно відбувається якесь чарівне дійство.

Та раптом я помітив на дні щось слизьке й безформне. Воно виглядало, м’яко кажучи, не надто привабливо.

— Це молюск, — пояснила Морена. — Саме він творить диво.

Молюск поворухнувся, і я зрозумів: справжня магія починається.

— Коли піщинка потрапляє всередину мушлі, молюск огортає її перламутровим слизом. Потім ще раз. І ще. Так шар за шаром піщинка перетворюється на коштовну намистинку.

— Хм… Я й гадки не мав, — здивувався я.

— Перли-и-и-ни… — замріяно протягнула Морена.

Під слизьким тілом молюска справді лежали перлини. Одні вже були завбільшки з лохину, інші — зовсім маленькі, а поруч виднівся початок нової: піщинка, яку молюск щойно вкрив першим перламутровим шаром.

— Цікаво! У вас тут ціла фабрика з виготовлення перлин! — захоплено вигукнув я, не приховуючи емоцій.

Мене щиро вразив цей процес.

— Так можна ж увесь пісок перетворити на коштовності! Тоді дно стане перлинним! — весело фантазував я.

— Одна перлина росте від трьох до п’яти років. Це довго, — задумливо мовила Морена. — Але навіщо нам перлинне дно? Пісок для підводного світу — як земля для людей. Без нього ніяк. А перлини для нас — просто перлини. Для людей же — справжні скарби.

Вона щось тихо прошепотіла пані Мушлі, і ми випливли із зали скарбів, сповнені нових вражень і веселих думок про майбутні пригоди.

Морена раптом весело закружляла навколо мене — і я зрозумів: зараз ми знову збільшимося. Так і сталося.

Водяний вир обернув нас, повертаючи наш справжній зріст. Я був безмежно радий знову стати хлопчиком, а не потенційною здобиччю для риб.

Раптом почувся знайомий звук: «чва, чва, чва». Усі мушлі навколо почали відкриватися, і з кожної, ніби нанизані на невидиму нитку, випливали перлини.

Вони кружляли у воді, спочатку обплітаючи руки Морени, а потім м’яко опустилися їй на шию, складаючись у дивовижне намисто.

— Тобі дуже личить, — сказав я й трохи зашарівся.

— Дякую. Я  з ними пограюся, а потім поверну до мушель, — усміхнулася вона.

Перлини сяяли в синій воді під золотими променями сонця, виконуючи свої таємничі рухи. А потім знову пролунало «чва, чва», і намистинки одна за одною пірнули вниз, ховаючись у своїх домівках.