Зачарований лабіринт. Розділ 6

Ми повільно вирушили в темряву лабіринту. Кожен наш рух був обережним, бо, здавалося, сама вода спостерігала за нами.

Коралові стіни тут змінювали форму, мовби дихали, звиваючись, щойно ми намагалися знайти правильний шлях. Я відчував, як щось стежить за нами з темних глибин, а холодні потоки води час від часу сковували тіло, змушуючи шкіру вкриватися мурашками.

— Ти відчуваєш це? — запитала Морена, зупинившись на мить. — Тут є щось… небезпечне.

Я кивнув, відчуваючи, як серце стукає в грудях. Темрява навколо ставала густішою.

Раптом одна з галерей, по якій ми рухалися, різко звузилася, і водорості, що вкривали стіни, почали обплутувати наші ноги, мовби хотіли затримати. Я рвонувся і могутній потік води штовхнув мене вперед, відтягнувши від Морени.

Одна мить — і коралова стіна виросла між нами, закривши її фігуру, що мерехтіла вдалині. Мій голос загубився в темряві:

— Морено! Ти де?! Відгукнися! Морено!

У відповідь — тільки ледь чутний шурхіт води.

Я змусив себе заспокоїтися, бо страх був небезпечний тут, де стіни змінювалися залежно від моїх думок і почуттів. Я озирнувся, шукаючи хоч якусь зачіпку, та коридори розходилися в різні боки, наче свідомо заплутували. Прямо переді мною пливла медуза, срібляста і примарна, немов примара, що вабить за собою.

Усе підказувало, що треба рухатися за нею. Я поплив слідом, але течія змінилася, тягнучи мене вбік, ніби граючи зі мною в гру, де я завжди програю. Ноги важчали, а кожен рух уповільнювався. Я думав про Морену.

Вона завжди була спритнішою за мене у воді — справжня дитина моря. Вона мала знайти вихід! Вона просто мусила! Вона смілива і винахідлива дівчинка-русалка!

Морена тим часом рухалася іншим коридором лабіринту. Вона теж злякалася, але не за себе, а за мене:

— Адже він просто хлопчик, хлопчик з іншого Світ!

Вода для нього це зовсім чуже середовище! Нещодавно він і плавати не вмів, а тут опинився в такому жахливому і скрутному становищі… і все через мої витребеньки. — говорилаговорила сама собі Морена.

Вона плавала вгору-вниз біля стіни, що їх розлучила, шукаючи хоч якусь шпаринку. Але стіна була непохитною скелею. Русалочка заспокоїла себе тим, що Річард винахідливий і сміливий хлопчик і з ним все буде гаразд. Інакше Водяний чарівник не послав би їх обох за Перлиною Тисячі Вод.

Раптом дівчинка побачила, що деякі водорості змінюють свій колір.

Це було незвично і вона попливла за стежкою сяйливих водоростей, які мерехтіли яскраво-зеленими вогниками, наче зірки на нічному небі.

Морена чула, як б’ється власне серце, відчувала, як лабіринт рухається навколо неї, випробовуючи її рішучість. Її шлях був не менш небезпечним — вузькі проходи, що звужувалися з кожним рухом, корали, що тягнулися до неї, немов прагнули втримати.

Але Морена була швидкою та граціозною. Вона рухалася з неймовірною легкістю, як рибка, маневруючи між колючками та різкими поворотами. Аж раптом попереду опинився заплутаний клубок морських ліан. Вона знала, що це була пастка. Уважним поглядом русалка оглянула все навкруги й помітила крихітних сяйнистих рибок, що прокладали вузький прохід крізь цей клубок. Морена зібрала всю свою спритність і пірнула за ними, ледь не зачепивши стіни, що змикалися позаду. Кожен її рух був відточеним, наче танець, бо будь-яка помилка могла позбавити її свободи.

Я продовжував пливти вперед, сподіваючись, що обрав правильний напрямок. Раптом з темряви виринув зловісний підводний вир. Вода вирувала навколо, стискаючи мене у своїх холодних обіймах, та затягувала все глибше і глибше. Я ще ніколи не відчував такого гострого страху. Раптом лабіринт закрутився навколо мене і стіни коралів почали рухатися.

Я відчув, як паніка підступає до горла, але змусив себе зосередитися. Морена була сильною, і я не міг дозволити собі слабкості. Вир раптово розійшовся, і я побачив, як дивне сяйво прорізало темряву, вихоплюючись із глибин величезної безодні.

На дні мерехтіли різнокольорові морські зірки, утворюючи таємничі символи, яких я ніколи раніше не бачив. І через цю безодню тягнувся вузький місток, тонка доріжка над безміром.Щойно я ступив на місток, навколо раптом здійнявся потужний вихор, закручуючи воду так, що вона застигла у глибокій тиші. Усе завмерло, і здавалося, саме море затамувало подих.

Але раптом я відчув, як під ногами щось зрушило. З глибини, мовби пробуджене моєю присутністю, пролунав тріск — і місток почав повільно розсипатися, наче його шматки всмоктувало у безодню.

Я рвонув уперед, але з кожним кроком місток розсипався все швидше. Кожен наступний камінь зникав у безодні, і у мене було лише кілька секунд, щоб зробити останній стрибок. Я з усієї сили кинувся вперед, але підковзнувся і ледь устиг вчепитися за край протилежного берега. Серце шалено калатало, коли я видерся на тверду поверхню, ледве дихаючи. Але озирнувшись я побачив, що безодня зникла, немов її ніколи не існувало, мовби все це було лише тінню страху, що переслідував мене.

Тим часом Морена зіткнулася зі своєю небезпекою. Вузький коридор, яким вона пливла, раптом заповнився густим чорним димом, що розтікався водою, наче отрута, затуляючи всі шляхи втечі. Серце закалатало — вона відчувала, як щось холодне та вороже підкрадалося ближче.

І ось із темряви випливли примарні медузи, що світилися крижаним, зловісним світлом.

Їхні щупальця, тонкі та гнучкі, тягнулися до неї, мерехтячи в мороці.

Морена відчула, як її охоплює паніка. Що робити? Куди плисти?

Але раптом вона зупинилася, зібравшись із силами. Ні, це знову пастка! Вона вдивилася уважніше і збагнула, що дим був не справжнім, лише ілюзією, створеною, щоб налякати. Морена обережно доторкнулася до однієї з медуз — і та миттєво розсипалася в блискучий пил. Інші теж щезли, ніби їх і не було, а густий дим розтанув, відкриваючи шлях уперед.

Морена зітхнула з полегшенням, та знала — лабіринт готував нові випробування, і вона мала бути готовою до будь-яких пасток.