Дух моря. Розділ 1

Зміст

1. Дух моря___________________________________1
2. Морена____________________________________5
3. Підводні пригоди__________________________12
4. Булька та Хвилька_________________________25
5. Водяний чарівник_________________________29
6. Зачарований лабіринт_____________________37
7. Таємниці морських глибин_________________54
8. Долина скарбів____________________________70
9. Відкрите серце завжди знайде відгук_______75

****

Теплий пісок ніжно обіймав мої ноги, поки хвиля, прохолодна й прозора, м'яко відступала, вимиваючи піщинки з-під пальців.

Сонце яскраво сліпило, і я примружився, вдивляючись у нескінченний горизонт. Навколо панувала незвичайна тиша, наче природа ще не прокинулася, і тільки я, величне море та золотий пляж були єдиними свідками нового дня.

Щось в цьому пейзажі здавалось знайомим, наче це було відображенням далекого дитинства, коли я з батьками приїжджав до бабусі, яка жила біля моря. Спогади нахлинули хвилею, і мені захотілося побігти вздовж берега, відчути, як свіжий вітер б’є в обличчя, ніби підносячи мене над безкрайнім краєвидом.

Я кинувся вперед, залишаючи за собою сліди, що миттєво змивались хвилями. Бризки води здіймалися веселими фонтанами, коли я крутився, стрибав і запускав водяні салюти. Кожен рух наповнював мене радістю, а легкий вітерець наче підбадьорював: "Ще пограймо, ще трохи!"

Мій одяг був весь мокрий. Я зняв футболку, розстелив її на піску, щоб швидше висохла.

Тільки-но я збирався роздягтися далі, як раптом почув чіткий, але дивовижно спокійний і водночас могутній голос, що розлився навколо, наче сама стихія заговорила до мене:

— Привіт, друже! Бачу, ти насолоджуєшся моєю компанією.

Я озирнувся, але навколо було тільки море і пісок. Нікого. Це було… незрозуміло.

— Хто ти? Де ти? — крикнув я в порожнечу.

Голос смішливо відповів:

— Я тут, поруч. Ми ж щойно гралися разом.

— Але ж я був сам?… Я просто грався з водою.

— А я і є те, з чим ти грався, — голос задзвенів м’яким сміхом. — Я – Дух моря.

Я відчув холодок по спині.

— Ти… Дух моря? Це що, жарт? А що воно таке, дух моря?

— Хм… Зовсім ні, — промовив голос, сповнений таємниці. — Я – внутрішня сила води, її пам’ять і велич. Я – бурі та шторми, штиль і тиша. Я – сміх струмка і глибина океану. У всьому живому є частинка мене, навіть у калюжі на твоєму подвір’ї.

— Тобто… ти — це вода? — я не міг повірити власним вухам.

— Так, — голос був тихим, але його відлуння здавалося безмежним. — Я – сила води, і я є скрізь. Я є скрізь і в кожному. Навіть у тобі.

— У мені? — я не міг стримати здивування. — Невже я теж маю частку Духа моря?

— Людина складається майже на 70 відсотків з води. Отже, ти носиш мене в собі.— Тобто я маю в собі Дух моря? — здивувався я.

Це було неймовірно.

Я відчув, як щось змінюється в мені, щось прокидається, наче пробуджується древня сила.

— І що мені робити з цим Духом моря? — спитав я, тримаючи подих.

Голос знову тихо засміявся, як шепіт хвилі, що накочується на берег: — Нічого. Прийде час, і ти сам дізнаєшся, як ця сила в тобі пробудиться.

Слова Духа моря повисли в повітрі, залишаючи мене наодинці з думками та передчуттям незвіданого.