Приємного читання))

Прохолодного літнього вечора, коли дощик рясно окропив землю, зі своєї смугастої хатинки визирнув равлик. Перше, що він побачив, це Місяць. Повний Місяць, який золотом виблискував з-поміж сивого серпанку ріденьких хмар. Равлику, якого, до речі, звали Павликом, здалося, що на Місяці хтось повзає, можливо такий самий равлик, як він, тільки в десятеро більший. І з’явилася у Равлика мрія – вирушити на Місяць!
В цей момент поруч стрибала жаба Клава.
- Привіт, Клаво! – привітався Павлик, – а ти часом не скажеш, як мені на Місяць потрапити?
- На Місяць? – здивувалася жаба, – нащо тобі той Місяць, хіба тут погано? Он, дощик пройшов, скільки вологи навколо – живи й радій!
- Я на Місяць хочу... – мрійливо сказав равлик.
- Тоді я можу віднести тебе до старої чаплі, яка живе на болоті та на моє щастя, єдина у своєму роді не їсть жаб.
Клава швидко доправила малого мрійника до чаплі Тамари.
- На Місяць хочеш? – беззубим дзьобом розреготалася стара чапля, – дурний ти! Он, дощик пройшов така волога скрізь – живи й радій собі тихенько в болоті.
- Я бачив на Місяці велетенського равлика. Дуже хочу з ним познайомитися, – дзвінко вигукнув Павлик.
- Лихо з твоїми бажаннями! – зойкнула Тамара, – тоді я віднесу тебе до мого старого приятеля беркута Івана – він літає значно вище за мене, може й до Місяця вміє.
Беркут сидів високо на дубі. На такій висоті Павлик не бував ще ні разу.
- Ой, як високо! – здивовано вигукнув равлик.
- А на Місяці ще вище! – гордовито сказав беркут.
- Я не боюся туди летіти, я дуже мрію познайомитися з тим велетенським равликом якого я сьогодні там бачив, одразу після дощу.
- Я не зможу доправити тебе аж на Місяць, бо не вмію літати в Космос. Однак, я знаю одне місце, де знаходяться дивні металеві птахи, які з гуркотом летять в саме небо. Я можу доправити тебе до них. Можливо якась з тих птахів збирається на Місяць.
Беркут Іван доправив Павлика на космічну станцію. Тут красувалися велетенські Космічні шаттли. На одному з них було написано «Місія на Місяць!».
Саме до нього поповз равлик.
- Ти летиш на Місяць? – запитав Павлик у гостроверхого корабля, але він мовчав.
- Візьми мене з собою! – благально промовив равлик.
Корабель почав гуркотіти. Наївний Павлик вирішив, що так корабель запрошує його на свій борт і повільно заповз в середину. Раптом космічний шаттл почав голосно гуркотіти, а невдовзі він різко рушив з місця і полетів у Космос. У равлика аж подих перехопило від шаленої швидкості.
Маленький Павлик сховався у свою смугасту хатинку і всю подорож був непомітний. Аж ось гігантський корабель приземлився на поверхню Місяця.
Равлик поволі виповз назовні й був вражений: тут не було ні одного такого самого равлика, як він і той велетенський йому просто привидівся. Натомість Місяць вразив його своєю космічною красою. На поверхні було багато кратерів, долин, гірських хребтів та тріщин. А потім пішов дощ, тільки не такий до якого звик наш Павлик, а метеоритний. Мандрівник ледве встиг сховатися у свою хатинку. Коли метеоритний дощ зупинився, равлик зрозумів, що тут немає ні дерев, ні кущів, ні квітів, ні навіть цілющої й улюбленої для нього вологи, тому він ніяк не міг залишитися тут жити. Павлик ще трохи помилувався дивовижною красою Місяця і поповз на шаттл, щоб повернутися на рідну Землю і вже звідти спостерігати за цим дивовижним світилом та розповідати всім-всім, що він равлик Павлик зі смугастою хатинкою був на Місяці.