Глава 5: Ядро

Темрява, що колись була тільки відсутністю світла, тепер мала вагу. Вона стискала, тиснула, проникала в думки. Ліка йшла сходами, які вели вниз, все глибше в серце світу Ґравара.
Кожен крок — це ковток холодної води, кожен вдих — тягар забутих гріхів.
За спиною лунали крики — тихі, немов голоси з іншого боку дверей, але дуже близькі.
— Ти готова? — почувся знайомий голос. Це була Сіра, її супутниця, яка здавалася вже частиною цього світу.
Ліка не відповідала. Її очі були спрямовані вперед, у темряву, яка здавалася живою.

Внизу була кімната без дверей і вікон. На підлозі — пульсуючий символ, що нагадував зламане серце. Це було Ядро — місце, де сходяться всі провини і пам'ять.
— Тут народжується Ґравар, — сказала Сіра. — Він — не просто тінь. Він — згусток наших мовчань, зрад, страхів. Він живе в нас і росте, поки ми не визнаємо правду.
Ліка набрала повітря, і простір навколо неї почав змінюватися.
З’явилися образи:
Марк, що зрадив друга, мовчав, коли міг сказати правду.
Артем, що загинув, покинутий усіма.
Її власні сумніви і страхи, які змушували мовчати.
Відчуття безвиході і тиску, що тягло вниз.
Все змішувалося у вирі.
Раптом з тіні вийшла її власна темна копія — але тепер не просто тінь, а концентрований образ її страхів.

— Прийми мене, — прошепотіла темна Ліка. — З нами буде легше. Ти не будеш самотньою.

— Ні, — відповіла справжня Ліка, хоча її голос тремтів. — Я не хочу бути частиною цього світу, де люди вмирають від власного мовчання.
Між ними почалася боротьба — не фізична, а душевна. Образи змінювалися, простор став хитким, немов лід під ногами.
Кожна думка була стрілою, кожне почуття — мечем.
Під час боротьби Ліка зрозуміла: Ґравар — це не ворог, а дзеркало.
Він не карає, не ловить. Він показує те, що ми ховаємо у собі.

— Щоб подолати його, треба прийняти себе, — прошепотіла вона.
Темна копія розсипалася у пил, а простір навколо засяяв.
Підготовка до останнього кроку
— Ти готова? — знову запитала Сіра.

— Так, — відповіла Ліка. — Я повинна йти далі.

Вона побачила перед собою останні сходи — вузькі, крутозвивисті.
За ними — світло, якого вона давно не бачила.
Відчуття надії
Хоч це був світ провини і тиші, у кінці шляху з’явилась іскра надії.
Ліка знала, що попереду — або свобода, або вічне падіння.
І це рішення — її останній виклик.