Розділ 8

   ТЕ, ЩО ПАМ’ЯТАЄ ДАНИЛО

Данило довго не міг заснути.
Дощ за вікном то посилювався, то стишався, залишаючи на склі тонкі доріжки води. Він лежав у темряві й дивився в стелю.
Перед очима знову й знову виникала фотографія.
А за нею — обличчя дідуся.
Колись Данило був упевнений: дідусь нічого від нього не приховує.
Тепер ця впевненість залишилася десь далеко.
Він підвівся, увімкнув світло й дістав зі шухляди старий блокнот.
Обкладинка була потерта.
Дідусь подарував його Данилові кілька років тому.
— Для чого він мені? — тоді запитав Данило.
— Записуй те, що не хочеш забути.
— А якщо я все й так пам'ятатиму?
Дідусь усміхнувся.
— Людина часто забуває не події. Вона забуває, що відчувала.
Тоді Данило не зрозумів цих слів.
Тепер вони боліли.
Він перегорнув кілька сторінок.
На одній був його дитячий почерк.
На іншій — короткий запис, зроблений дідусем.
Данило провів пальцем по пожовклому паперу.
— Ти знав, що я колись це знайду?
Тиша.
Він усміхнувся сам до себе, але усмішка одразу згасла.
Раптом у пам'яті сплив один вечір.
Йому було років десять.
Вони сиділи в залі. Дідусь дивився старий боксерський матч, а Данило крутився поруч.
— Діду, а ти коли-небудь боявся перед боєм?
Дідусь не відповів одразу.
— Боявся.
— І що робив?
— Виходив на ринг.
— Навіть коли не хотів?
— Особливо тоді.
Данило засміявся.
— А якщо знав, що програєш?
Дідусь подивився на нього.
— Програш — це не найстрашніше.
— А що?
Дідусь вимкнув звук телевізора.
— Не знати, за що ти б'єшся.
Тоді ці слова здалися Данилові дивними.
Тепер — ні.
Він закрив очі.
Чому дідусь говорив про це?
Чи знав він уже тоді, що одного дня Данило почне шукати відповіді?
Телефон завібрував.
Повідомлення було від Марії.
«Ти був в архіві?»
Данило кілька секунд дивився на екран.
Потім написав:
«Так.»
Відповідь прийшла майже одразу.
«Що ти знайшов?»
Він набрав:
«Ім'я.»
Пауза.
Потім:
«Тоді ти вже близько.»
Данило перечитав повідомлення двічі.
«Близько до чого?»
Цього разу Марія довго не відповідала.
Нарешті телефон знову засвітився.
«До того, що твій дідусь найбільше хотів залишити в минулому.»
Данило відчув, як усередині все стиснулося.
Він хотів одразу зателефонувати.
Але зупинився.
Якщо Марія знала — чому мовчала?
І якщо дідусь хотів залишити це в минулому...
чому тоді залишив Данилові сліди?
Він знову відкрив старий блокнот.
На останній сторінці, якої він раніше не помічав, було написано лише одне речення:
«Якщо колись Данило почне шукати — значить, настав час дізнатися правду.»
Данило перестав дихати на кілька секунд.
Пальці затремтіли.
— Діду...
Вперше за весь цей час йому стало страшно не від того, що він може знайти.
А від думки, що дідусь, можливо, знав: одного дня саме Данило відкриє цю історію.
І тепер питання було вже не в тому, хто був на фотографії.
Питання стало іншим:
чому дідусь залишив йому шлях до правди, але сам ніколи не розповів її?