Блакитні процедури

Оголошення текстом на екрані та по гучномовцю його номера. Заходить у 18 кабінет. Приємної зовнішньості жіночка пропонуює йому зняти взуття, та лягти на канапу. Каже, що зараз просканує його загальне самопочуття. Після цієї хвилини маніпуляцій: 
- У вас все в нормі, всі органи здорові. Ви себе добре почуваєте та цілком придатні для початку проходження сьогодні процедури. Прошу сісти та почитати і підписати всі необхідні документи. 
- А шо тут, якщо двома словами? Бо тут стільки багато карток. 
- Тут усі ризики на які ви погоджуєтеся та відповідальність за які повністю берете на себе.  
- Тобто які такі ризики? 
- Це стандартний текст. Все буде гаразд. Але ви зрілий чоловік, то ж самі розумієте, що ми вас не силуємо пройти ці медичні процедури. Ви тут добро-віль-но! Отже вся відповідальність лежить на вас, щоб потім ніяких претензій у судах ми не вислуховували, типу поверніть мені мою червону кров. 
- А що такі вже прецеденти були? 
- Не знаю, мені не відомо… А може у вас прихована алернія на мідь. 
- На мідь? 
- Ну так… Та що я вам розповідаю, беріть читайте! А я тим часом налаштую резонатор на ваш мозок. А перед тим ви проковтнете фіолетову таблетку. 
- Фіолетову таблетку я ковтатиму? 
- Ну, ви, як мала дитина… “Фіолетову таблетку я ковтатиму?” Та яка вам різниця, яка вона – фіолетова чи помаранчева? Хочете я вам зелену дам, якщо це для вас принципово? 
- А яка між ними різниця? 
- Ніякої! Просто доза снотворного більша. І від зеленої краще, глибше та довше будете спати поки я ваш мозок того… 
- Що ви мій мозок? - Насторожився Йван. 
- Та ви точно, як мала дитина всього боїтеся. Нічого з вашим мозком не станеться! Я навіть вас торкатися не буду. На відстані попрацюю, просканую і все. І додому. А за кілька днів прийдете знову. Проковтнете ту зелену пігулку і вам все відредаговане внутрішньочерепне поставлять на місце. 
- А можна не зелену, а все ж таки фіолетову пігулку. 
- Ох, ви і вредний! Можна. Для вас все можна! Ви ж чоловік нашої героїні? Отож. Підписуйте бігом. Ковтайте. Та лягайте знову на канапу. 
- А прочитати можна перед тим  як підписати? 
- Можна, але навіщо? Ви що своїй дружині не довіряєте? Вона ваш живий приклад! 
Чи може ви мені не довіряєте? Ану подивіться мені в очі! Пристальніше. Отак вже краще! 
- Здається ви мене гіпнотизуєте, мені вже жарко стає. 
- Я вас не тільки гіпнотизую, я у вас закохуюся, адже якщо наша героїня Павлина вас кохає, значить ви особливий, ви неповторний.  
- Дайте мені води! Мені жарко. Ви мене мабуть загіпнотизували. 
- І мені теж жарко. Це ви що собі позволяєте, ви що теж мене пробуєте гіпнотизувати? 
- Дайте мені води! 
- Підпишіть! 
- Де? 
- Тут і тут. 
Підписує. 
- Води дасьте?  
- Дам. Ковтайте мій любимчику, цю рожеву пігулку! 
- А ви казали, що дасте фіолетову? 
- Я передумала. Бо ви, виявляється, міцний горішок. А ще трохи повпираєтесь, то дам вам зелену. Чи може відразу зелену.  
- Ні, рожеву? 
- Беріть, але вже ковтайте, без фокусів, щоб я бачила, що ви проковтнули, а не заховали за щоку чи під язик. Попийте! 
П'є.  
- Так, всього не пийте, бо мені теж жарко зробилось біля вас. У мене прямо якась млість від вас. Дайте я доп’ю.  
Дає стакан. Вона ковтає фіолетову таблетку та допиває. 
- А вам для чого таблетка? Ви будете разом зі мною проходити процедуру? 
- Ні, розумнику. Процедуру починаєш проходити тільки ти. А у мене інший організм. Я від них не засинаю. Так випила для заспокоєння, як червонощокі п’ють валерянку. Бо щось прямо розпашілась я біля тебе. Спи! 
- Сплю. Мені храпіти чи можна так? 
- Спи я сказала! Розслабся. Я порахую до десяти і ти заснеш. 

Повільно рахує. Заснув. Через годину чує, як вона його злегка тре по щоках. 
- Прокидайся! Вдома виспишся біля Павлини. Що я можу сказати - є над чим працювати. У тебе там стільки всього наплутано. Але по при все - ти з кращих. Все поправимо! Правда, доведеться кілька складок у твоєму мозку розрівняти! 
- Як розрівняти? 
- Та це я в переносному значенні, шоб ти більше дорогу у невстановлених місцях не переходив та по газонах не їздив. А загалом з тобою все гаразд. Правда  у тебе є таємниці… Але то таке… 
- Які ви там знайшли таємниці? Я виконував завдання уряду в гарячих точках і все… 
- Отож і я про те саме. А нам стирати таку інформацію уряд не дозволяє. Так що тобі, вважай, повезло. Втручання будуть мінімальні. А потім ти в медлабораторії отримаєш інше тіло. 
- Інше тіло? 
- Ну це я так, образно  сказала. Ти що, розумнику, не розумієш епітетів чи що? 
- Розумію. 
- От і добре. Хоча наша фірма, скажу тобі по секрету, тіла також міняє.  
- Тіла? 
- Ну так! Це ж простіше - у готового нульового з лабораторії, як ми кажемо, гуманоїда, завантажити, наприклад, твою інформацію, тобто пам’ять, а не копирсатися, мучитися із твоїм підтоптаним тілом. 
- Тобто? 
- Ну, що тобто, рожевощокий? Ти що не доганяєш? Є два варіанти - ти це ти із коригованим тілом та перелитою крав’ю. І ти - це також ти, але інший ти… Ну зовсім новенький, ще необкатаний, але у голові в нього тільки ти і більш нічого. Клон. Чув таке слово. 
- Не зрозумів? 
- Ну що ти, розумнику, не зрозумів? Ох, би розцілувала зараз тебе, як би не ці внутрішні правила. Внутрішні - це правила в середині мене. Не бійся я їх не порушу. 
- Все одно не зрозумів. 
- Що ти, розумнику, не зрозумів? Ти прийшов сюди один? Один! А тепер може звідси вийти один такий Йван, а може вийти і два Йвана. І навіть більше точно таких однакових Йванів. Або якийсь один із двох тут залишиться, а інший вийде.  
- Куди вийде? 
- Ох, я тебе зараз точно придушу тут на канапі губами в губи, якщо ти не заспокоєшся! Все ти хочеш знати!? Ти що мене загіпнотизував, що я тут тобі все розповідаю? Ну як ти не розумієш? Один залишається, а інший йде! 
- Куди йде і де залишається? 
- Куд-куди невгамовний ти! Мені вже жарко біля тебе! Я зараз знову буду пити фіолетову таблетку для заспокоєння.  
- Та пий, але поясни!  
- Та що ти не розумієш чи що? Як тобі ще пояснювати? Один екземпляр іде звідки прийшов ти. А інший екземпляр іде в зону. 
- Яку зону? 
- Ну в зону так звану,  де різні непридатні для нової раси доживають свої дні. 
- І де ця зона? 
- Та тут же за стінами вихід до неї. Скажу тобі по великому секрету - сам професор любить туди деякі екземпляри відпроваджувати. 
- Ого, як це все не просто. 
- Отож. 
- Слухай, а моя Павлина, та що тепер вдома - це який екземпляр? Справжній чи гуманоїдний? Вона клон? 
- Не знаю. Чесно. Як і не знаю, хто я – чи ще та справжня чи вже підмінена. І вони не знають - ні твоя дружина, ні твій брат. Бо це дуже високоточні біотехнології. 
- Ого! 
- Так! Щось ти розговорився розумнику дуже тут. Ось тобі на листку записала дату, коли маєш прийти на корекцію свідомості та дата, коли маєш прийти на заміну…. 
- Тобто як на заміну? 
- Ох, як ти мене замучив. Цим вже я не займаюся. Прийдеш в балістичну лабораторію і там вищі люди між собою  на чолі з професором, вирішать корегувати тебе чи клонувати. А якщо клонувати - то тоді вони вказують якому тобі куди! Чи на вихід чи на вхід. Але тс!!!! Ти мене зрозумів? 
- Так. 
- Ну йди! 
- До побачення! 
- Ага. 

Заходить додому. Весела Павлина: 
- Ну як там? Все гаразд?  
- Так. 
- Ти задоволений? 
- Ще не маю від чого. 
- А, ну так. У тебе тільки перший день процедури. 
- Слухай, скажи мені. Ти на другий прихід також ковтала таблетку і спала? 
- Так, таку фіолетову. 
- А на третій прихід що було? 
- На третій візит мені в цій лаболаторії... Як же вона називається, а… 
- Та не важливо, як називається, здається балістична. Хоча до чого тут балістика не розумію. 
- Так от. Я там провела кілька днів. Уколи, капельниці. Потім повний діаліз крові. Тобто поступово з однієї вени викачували червону кров, а в іншу закачували голубу. Потім знову уколи, капельниці. Ну. таке різне. Час від часу світили в зіниці. Казали ставати у позу Ромберга… 
- А ти завжди була при пам'яті? Тобто чи ти контролювала процес?  
- Та ні… Коли почався діаліз мене приспали. Я не знаю скільки часу це тривало. 
- Я зрозумів. 

У визначений день Йван прийшов на продовження процедури. У коридорі ходять відвідувачі та працівники клініки в світло голубих халатах. Чує хтось тихо ззаді до нього: 
- Ей! - Чує. Розвертається. Усміхається. Адже то та сама пані, що сканувала його голову. Як же її звати? Здається Люба було на бейджику. Дивиться на бейджику пише тепер Іра. Вона вловила його погляд: 
- Не звертай уваги. У мене інше ім’я. Це просто халат. Я не думала, що тебе ще зустріну, адже за внутрішніми правилами ми контактуємо із пацієнтами тільки один раз. Тебе там прийматиме інша пані… Але, що хочу тобі сказати. Можеш не боятися, я там нічого не змінювала. Адже ми давали запит в уряд щодо тебе. Нам заборонили змінювати твою особитість. Бо ти сам розумієш, гарячі точки були і будуть… А там ти мусиш, образно кажучи, переходити дорогу в невстановленому місці… Ну, бувай, красунчику.