Зустріч із головним бандитом

Під’їжджають машини спереду та ззаду, ті самі. 
- Йдем, Йване, поговоримо. 
- Ти думаєш, у нас вийде розмова? 
- А ти думаєш у нас є зараз вибір? 
Виходять з машини. З однієі та іншої сторони стоять озброєні молодики. Один з них мовчки відкрив хвіртку. Показує, щоб зайшли. У темному будинку засвічуються вікна та ліхтар на вході. На подвір'ї також кілька чоловік. 
Микола Петрович із приклеяним на лоб пластером:
- Проходьте, пані Павлино, та пане Йване, шеф хоче поговорити з вами, а також можливо компенсувати ваші моральні збитки, котрих ви зазнали цієі ночі. Він у вас в вітальні. 

Заходять. На вхідних дверях новий замок, двері пошкрябано, видно, що їх не могли відкрити. Пройшли коридор. Заходять у вітальню. Там стоять два охоронці. Сидить за столом молодий чоловік, ровесник Павлини та Йвана, на лисо побритий. Він не встаючи вітається першим: 
- Ніч добра! Шановні, присідайте, будьте як вдома, не напружуйтеся, але й не розслабляйтеся, не забувайте, що у вас в гостях, все ж таки, бандити.  
Йван та Павлина мовчки стоять.  
- Та присядь ти, Павлино, ти що мене не пригадуєш? 
- А хто ви? 
- Давай, як колись - на ти! 
- А що ми з тобою знайомі? 
- Ти вже мене, бачу, забула. Я кілька місяців вчився у вашій школі в паралельному класі. Я навіть домігся того, щоб тебе, шкільну красуню, зводити у кіно. 
- Я була з тобою в кіно? 
- Так, а потім ми спонтанно пішли у ресторан, пам’ятаєш ти ще тоді дивувалася звідки у мене гроші на такий дорогий ресторан? 
- А!! Так це був ти? А як же ж тебе звати, призабула? 
- Гора Бананан. 
- Той самий кримінальний авторитет? – Здивовано запитує Йван. 
- Той самий! Що наслухалися про наші подвиги? 
- Наслухалися… Якщо це все правда… Тільки не розумію чому вас ще не посадили? - Сідає Йван на крісло. Показує дружині також сісти. 
- А як вони це зроблять, якщо я купив для них їхні посади?! Якщо я фінансую кожні вибори! Якщо я, зрештою, перший меценат у місті!?  

Дівчина, та, що була за рулем, зайшла, поклала на стіл біля Гори ключі від авто: 
- Вам зробити кави чи чаю? 
- Чаю у них тут нема, а кава у них насправді хороша, три кави зроби. 
Сидять за столом. Подружжю якось ніяково, хоч вони у себе вдома, а Гора почувається як “в своєму кріслі”. 
Павлина: 
- То ти той самий Ігор, корий залицявся та навіть були ми в кіно? 
- Так, той самий! 
- А де ж ти потім щез? 
- Батько по службі переїхав в інше місто, тай ми з ним. А… до речі… саме тоді починалася моя коса доріжка… Та ти також причетна до того. 
- Тобто? – Дивується жінка. 
- Не повіриш, але я тоді не планував тебе після фільму вести в кафе чи, тим більше, у ресторан… Але під час фільму не втримався від того, щоб не поцупити гаманець у пана, котрий сидів поруч. 
- Ти це тоді зробив? 
- Так, тим більше гаманець аж сам просився з його кишені, вже майже випадав. Ну я його легко взяв та з іншого боку поклав у твою сумочку. 
- У мою сумочку? Невже це правда? 
-Та-ак! Тим більше, що фільм ми не додивилися, він тобі не сподобався. А у гардеробній, коли ти одягала пальто, дала мені потримати свою сумочку з якої я й забрав чужий гаманець… Ти й не помітила. А потім я пішов в туалет та викинув там гаманець, залишивши собі увесь чималенький вміст куп’юр.  
- О-о, добре, що наші стежки тоді розійшлися! 
- Зате які блюда я тоді замовив в ресторані. Омари ми ж з тобою уперше в житті бачили. Чи не так? 
- Знала б я тоді за які вони гроші, я б їх не їла. 
- Це був перший досвід. Ну, а дальше так воно само собою понеслося. Було що й ловили, й відповідав за вдіяне. Але потрохи призвичаївся, обзавівся корешами… Починали з рекету… Декого мусора зловили посадили, декого вже нема взагалі... Але тепер я солідний чоловік, ось моя візитка! 
Павлина бере візитку, читає: 
- Генеральний директор охоронних фірм "Ваш дах” та "Авторитет”... Ого, неоднозначні назви. 
- А що? Ми тепер майже все законно… Насправді. Надаємо охоронні послуги різним фірмам. І похоронні послуги теж – ритуальні бюро у місті теж майже всі мої. Між іншим, твого Івана можу взяти простим охоронником на якусь фабрику чи завод, або й начальником зміни охоронців, зарплата буде нормальна - сидиш, тупо дивишся в монітор, потім пішов пройшовся по території по свіжому повітрі та знову сидиш тупо дивишся на монітори, спостереженння із камер. Підеш Іване? 
- Не піду. 
- А, ти гордий йти до мене за хорошу зарплату. Все з тобою ясно. А тебе Павлино я би взяв, з твоїми здібностями, навіть поближче до себе, наприклад, другим заступником начальника моєї особистої охорони. Підеш? 
- Не палаю бажанням. 
- І з тобою зрозуміло. Та я не для цього з вами розмовляю, щоб силувати вас йти на мене працювати. Я так, між словом, це запропонував. Мене цікавить інше… 
Курить, ковтнув каву. Пристально ніби, через дим, дивиться на Павлину: 
- Знаєш, що мене цікавить? 
- З нетерпінням хочу дізнатися. 
- Мене цікавить наскільки крутою є процедура про яку починають ходити слухи. Коли я побачив у вечірній газеті твоє фото та подивився у новинах сюжет про про те, що саме ти затримала мого спеца ведмежатника з його коришем – ну, знаєш, це мене так завело, так зачелило та заінтригувало, що я вирішив обов’язково зустрітися та поговорити з тобою. Побачити першу для мене представницю нових людей. Ну ось - замість оздоби за затримання тобою мого медвежатника, я, не повіриш, радий зустрічі з тобою. То ж розповідай! 
- Що розповідати? 
- Як це проходить, чи болісно, скільки часу це займає, чи є непередбачені реакції? А то щоб часом моїх биків не понесло. 
- А при чому тут твої бики? Ти що ще твариництвом займаєшся? 
Гора розвертаючись показує на одного з охоронців:
- Та я ось про цих своїх биків… Знаєш, боюсь, щоб їх не понесло після процедури. 
- Так ти що – хочеш, щоб твої люди пройшли цю процедуру? 
- А що? Поки акція… платити не треба. Уявляєш, яка у мене тоді буде банда!? Не просто банда, а банда суперменів! Стопудово буде круто!? 
- Безперечно! – Радо каже Павлина. - І потрібно це пройти не тільки твоїм людям, але й тобі, Ігоре! Я вже свого Йвана вмовила. А він великий скептик. І тобі раджу не зволікати. Адже ця процедура дає небачені можливості. 
- Ти думаєш я на це наважусь так враз? Я перше поспостерігаю за своїм стадом - що вони і як… А за себе я заплачу, скільки б то не коштувало. Знаєш, у мене свої принципи - або беру і не питаю, або плачу, але гонорово. 
- То коли ти думаєш їх відправити у клініку? 
- Та навіть завтра. Бачу, що ти цілком на вигляд така як і була… Звичайно роки у нас вже не шкільні. Але ти вся така ж… Адекватна. Хоч і з блідим обличчям. Приємно з тобою зустрітися. Хоч і в такий спосіб. Вибачай, я все компенсую… 
Поговорили ще з пів години. Поїхали звідси Гора Бананан та його люди…