Їх викрадають

Перейшли пішохідний перехід. Звернули на тротуар. Біля них уповільнилася машина. Водій з вікна автомобіля: 
- Пані Павлина Галицька? 
- Так. А що вам потрібно? 
- Зупиніться, будь ласка. - Показує з вікна машини якесь посвідчення. - Я Микола Петрович, слідчий служби безпеки. 
 Зупинився автомобіль. Микола Петрович вийшов з авто. З ним вийшли ще троє в цивільній одежі.  
Микола Петрович: 
- Ми маємо до вас кілька невідкладних запитань, але не тут… Чи не могли би ви проїхати з нами? 
- Нікуди вона з вами не поїде! – Каже Йван. 
- А ви, я так розумію, пан Галицький? – Запитує Микола Петрович. 
- Так. І що? 
- До вас у нас будуть запитання в інший час. Не вмішуйтесь, будь ласка. Пані Павлина проїдьте з нами, будь ласка, негайно! 
- Як це “не вмішуйтесь”!? Як це “похали з нами”!? Що ви собі дозволяєте? - Нервується Йван. - Дайте офіційне повідомлення, в білий день. А не серед ночі… невідомо куди забирати людей з тротуару! 
Микола Петрович показує на відчинені двері автомобіля, підвищує тон: 
- Давайте швидко сідайте без жодних запитань! У нас нема часу. Сідайте пані!  

Тихо під’їхала ще одна машина. З вікна якої понтовим голосом молодик: 
- Давай до нас сідай! Якщо не хочеш до Лисого в салон. У нас тут також все чікі-піки, сімсот коней під капотом, миттю доставимо. 
- Нікуди вона не поїде, я сказав! – Каже Йван. 
З тої ж машини, виходячи з салону: 
- А ти хто такий, щоб казати "я сказав"? Тут є кому наказувати без тебе! А ти слухай та виконуй! 
Під’їхала третя, така ж, машина. Вийшли: 
- Лисий, мені наказано доставити мадам в цілостъ та сохранності якнайшвидше. 
- А мені це наказано ще дві години тому. - Відповідає лисий Микола Петрович. - Але поки знайшов, де вона знаходиться… 
З другої машини:  
- Мені шеф також годину тому наказав знайти її та доставити до нього швидко. 
Микола Петрович: 
- Цікаве у нас всіх завданння, але сяде вона у мою машину! 
Проїжджає повз поліцейська машина, сповільнюється, ніби хоче зупинятися. Всі затихли, оглядаються на поліцейську машину, на поліціянта, що уважно дивиться на них через вікно. Павлина вже відкрила рот бажаючи йому щось сказати, але поліцейська машина прискоривши швидкість поїхала далі. Микола Петрович: 
- Пані Павлина закрийте рот та сідайте в мою машину швиденько! - Показує рукою на відкриті дверцята. 
З другої машини:  
- Давай-давай сідай, а не то в мою сядеш! 
- Я сказав - вона нікуди не сяде! - Наполягає Йван і отримує кулаком у живіт. Ойкає. 
Микола Петрович до того, хто вдарив:  
- Лагідно! Ми ж культурні люди! Ми ж усі тут культурні люди, правда, пані Павлино? Для чого ця грубість? Дайте свої руки. 
Взяв її за обидві кисті. Тим часом інший клацнув на її руках кайданками. 
- Вибачте, але це всього лиш формальність… Ми просто трішки наслухані про вас.  
Запихають її в авто. 
З другої машини до Петровича про Йвана: 
- А з цим що? 
- Ну, а що? Бери тепер собі у салон. А не то почне видзвонювати зараз всюди. 

Павлину заштовхнули у салон авто на заднє сидіння. Вона опинилася поміж двома здорованями. Йвана посадили у другу машину. Перша та друга машина від’їжджають в одному напрямку, третя машина їде в потилежну сторону. 

Їдуть по місту. Краєвиди нічних міських кварталів по котрих їдуть дві однакових машини. Пригород, багатоповерхівки змінюються одноповерховими спорудами. Виїхали за місто. Траса йде полем, тепер їдуть по трасі обабіч котрої ліс. Йван їде на задньому сидінні другої машини. Біля нього лиш один молодик спортивної статури. Йван запитує: 
- Куди ви нас везете?  
- Та не переживай так, ти нікому не потрібен. Ось твоя подруга - то цінний екземпляр. Так її розписали у вечірній пресі, навіть розхвалили у теленовинах... 
- Ну і що? 
- Та як що? Тут є один нюанс - вона пов’язала для ментів невловимого, саме того, котрий потрібен тепер для справи нашому шефу. Розумієш? Вже все було сплановано, але тут цьому захотілося розім’ятися перед важливою справою, і без дозволу шефа… А тут вона звідкись не візьмись… І ось на тобі - смажена котлєта без балєта. Зрозумів? -запитав строго. 
- Не зрозумів. 
Той, котрий говорив, вдарив знову Йвана під дих.  
- Ой-й.  
- Тепер зрозумів? 
- Не зрозумів. 
Отримав ще одного стусана. 
- А тепер зрозумів? 
- Зрозумів... що… нічого не зрозумів. 
- Ладно, приймається. Я також ніфіга не розумію навіщо шефові твоя шалава. Ще й щоб волосок, як він сказав, з неї не впав. 

Тим часом у першій машині Павлина непорушна та зосереджена - дивиться між передні крісла на дорогу. Мовчанка у салоні. Павлина подумки наказує водію їхати швидше “Газуй швидше, ще швидше! Не пригальмовуй!"

Микола Петрович:  
- Чого ти так женеш? Ми що маємо завдання на якусь точну хвилину її привезти? 
Водій як загіпнотизований не реагує на слова старшого: 
- Ей, ти що дебіл. Куди женеш??? 
Починає шукати пас безпеки, пробує пристібнутися. 
- Не пристібайтеся. – Каже Павлина. 
В секундному ваганні від такого твердженння Микола Петрович оглянувся здивовано на Павлину: 
- Чому?? 
- Тому що коли він раптово загальмує ви не зможете вилетіти через вікно. 
- Що!? 
Павлина водієві: 
- Гальмуй!!! 
Водій рвучко натиснув на педаль гальма. Машина різко стала на дибки, на секунду ніби завмерла, як могутній звір впершись передніми лапами в асфальт, продовжуючи чорнити шинами асфальт... Лисий Петрович головою гримнув об лобове скло, воно вигнулося, потріскало... З чола потекла кров, він трохи приглумшився. Здоров’як, що сидів ліворуч перелетів через сидіння на фігуру водія. Павлина встигла згрупуватися піднявши трохи коліна та заступивши голову руками. Швидко звільнила праву руку з наручника оскільки вони їй наділи недбало, поверх кукава куртки. Нанесла охоронцю два удари у тулуб під серце, а потім вдарила долонею в горло. Він обм'як. Відкрила дверцята задні зі сторони водія та вибіла на дорогу із наручниками на одній руці. З другої, задньої, машини супроводу, вийшов водій та направив дуло пістолета в її сторону:
- Куди спішиш, красива? Я ж казав тобі відразу сідати у моє авто! А тепер ці всі пересадки… Ще ось Лисого пацарапала. Ой не довольний буде шеф, не довольний.