Слідчий пресує

Міське відділення поліції. В кабінеті за столом Йван та Михайло, навпроти них слідчий: 
- Ну, що, червонощокий, будеш розповідати? 
- А що розповідати? - Ніби не розуміє Йван. 
- О, починається… правду. Правду! 
- А яку правду!? Спішили ми - їхали рятувати мою дружину від розбійників, ось правда. Це головне! А все інше другорядне та, так би мовити, нюанси.  
- Головне - це закон! – Показав слідчий вверх вказівним пальцем. - А тому за свої так звані нюанси ви будете відповідати перед законом.  
- Так за що відповідати? - Виправдовується Йван. - Ми ж нікого не поранили, нічого не пошкодили. 
- Так, пане червонощокий… - Починає нервувати слідчий. - Як вас там звати? 
- Йван. 
- Краще Йване посидіть та помовчте. 

Звертається до Михайла: 
- А як вас пане, перепрошую, звати? 
- Михайло. 
- Дуже приємно, а мене Леонід Петрович, головний слідчий цього відділення. Я бачу, пане Михайле, ви також нещодавно пройшли процедуру? 

Аж тепер Йван почав бачити синюваті мішки у слідчого під очама та голубуваті щоки. І зрозумів до чого він так зверхньо висловлюється у його бік, називаючи червонощоким. 
- Та не так давно, ще немає тижня. 
- А я трошки раніше. До речі, я бачив вас у нас на минулому зібранні. Безумовно, це все дивовижно і грандіозно! Стільки можливостей і для кожного з нас, і для суспільства! Все незабаром зміниться! Навіть ці приміщення перестануть бути потрібними, - показує очами на стелю та на стіни. - Бо не буде потреби більше ловити червонощоких… 
- Чому? – Дивується Йван. 
- А ти хочеш, щоб тебе далі ловили? Тому що вас не буде! Бо ви перейдете добровільно в інший стан, як перейшов я, як перейшов пан Михайло! 
- А якщо я не перейду? 
- А що ви не перейдете??? - Здивовано дивиться на нього блідолиций слідчий. 
- Я ще подумаю. 
- Ну, ось, власне, це вже краща відповідь. Але довго не думайте, адже… 
Пауза. 
- То ви це все самі опишете пане Михайле чи мені писати? Бо цей червонощокий щось набреше. А вам, пане Михайле, я довіряю як собі. 
- Так-так, я сам все опишу, та порахую збитки, які ми завдали громаді, суспільству. – Щиро мовить Михайло. 
- Які ще збитки, брате? Переїхав я у парку по траві та розчавив колесами 18 хробачків, 7 жучків та та дві сотні інших комах. Ти таку дурню будеш писати?  Вибачте, пане слідчий, ми так швидко їхали, вірніше це я їхав, був за кермом, що не встиг всіх своїх жертв порахувати. 
- А ви не смійтеся! - Гримнув слідчий долонею по столу. - Наше зібрання вже підготувало законопроект про захист комах та інших дрібних… І персональну відповідальність за кожного необережно такого знищеного хробачка, як ви кажете, мушку, жучка тощо. 
- І що тепер ми будемо нести адміністративну, а може й кримінальну відповідальність за кожну персональну комаху? - Допитується Йван. 
- А ви не іронізуйте, червонощокий! Буде, в деяких випадках, не тільки адміністративна, але й кримінальна відповідальність. 
- Ого, тепер хоч до лісу не ходи, бо там кругом під ногами хробачки, жучки, мурашки, комахи!? 
- А чого вам у ліс ходити, якщо ви варвар?! Погляньте на фото, що ви колесами з травою у парку поробили, повидирали її з корінням! 
- Ну, так-так, я бачу ви далеко мітите… - Каже Йван. - А у ліс, що також не будете ходити?  
- Чому не будемо? Ми створимо у лісах спеціальні підвісні доріжки, із повітряним здувом із них цих невинних жучків - аж тоді будемо у ліс ходити.  
- У ліс, але не по лісі. 
- А для чого своїми чобітьми травмувати чи вбивати невинну живу природу? Який резон? Яке тому оправдання? Ніякого немає оправдання! 

Пауза. Михайло тим часом щось пише на папері. 
Слідчий до обидвох: 
- Ну то що вибираєте, який вид покаранння? Штраф, громадські роботи чи третє? 
Йван: - А що третє? 
Слідчи: - Місяць тюрми. 
Йван: - Я заплачу штраф. 
Михайло: - А я, якщо можна, громадські роботи. Якщо ваша воля, то саме у цьому парку. Я вже мав намір записатися туди волонтером, бо бачу, що там міська управа проводить новий ландшафтний блаустрій. 
- О, тепер вам і не потрібно записуватися в волонтери! - Обидвоє, Михайло та слідчий, сміються, Йван похмуро з-під лоба дивиться на них. 
Михайло: 
- До речі, у мене є пропозиція по розширеннню у парку спіч-скверу, адже незабаром він нашому зібранню може пригодитися. Нас щодня стає більше! 
- Незабаром нам головної площі міста для зібранння буде мало! - Каже слідчий. 
Знову обидва сміються. Йванові не смішно. 

Парк. Павлина сидить на лавці трохи на окрайці, ніби когось з нетерпінням очікує. Підводиться, робить кілька кроків. Їй на зустріч йде Йван, питає його: 
- Як ти там? 
- Обійшлося… штрафом. 
- А я… Ти уявляєш? Мене тепер хочуть відзначити. Казали, нагородимо та в газеті напишемо, бо начебто затримала якось небезпечного злочинця, кімнатного злодія, якого вже давно шукали. 
- Ого. 
- А ще, виявляється, там працює вже двоє наших людей. 
- Наших знайомих? 
- Ні, я маю наувазі двоє людей нашої голубої крові. Вони були такі любязні… такі захоплені від мого вчинку… Все розпитували що та як… я поборола тих телепнів до того не знаючи жодного прийому самоборони. А потім призналися, що у них, виявляється, є теж здібностъ про які раніше не мріяли. 
- Які? 
Йдуть по парку вона тримає його під руку. 
- Ну, один казав, що у нього сусід типу чемпіон мікрорайону по шахах, він завжди від нього програвав, а тут, на вихідних, три рази підряд виграв. Каже, сусід скоріше був дуже злий, казав “та ти взагалі не вмієш грати, як то ти виграєш від мене?” А потім, як почав розпитувати, що там та як там ті процедури з голубою кров’ю. Каже, сусід заявив, що обов’язково піде на цю процедуру, бо давно мріє стати чемпіоном міста по шахах. 
- Цікаво. 
- А інший поліцейський каже, що хотів спекти жінці на іменини торт, хотів пошукати рецепт в інтернеті, а потім враз зрозумів, що і без інтернету в нього у голові виявилося кільки оригінальних рецептів тортів. 
- Виявилося? 
- Ну, так він сказав… Каже, це так просто - береш і робиш, без жодної практики та науки, ніби ти все життя тільки й те робив що пік торти. Каже, вийшов такий бомбезний торт, триповерховий, дружина була в захваті! Тепер сама загорілася бажаннням змінити барву крові та обдзвонила всіх своїх подружок. Говорив, тільки й те теревела їм що про нього та про його нову дивовижну кров. 
- Найкраща реклама, Павлино, це так зване “сарафанне радіо”? Думаю, що скоро там буде черга домогосподарок на ту вашу процедуру. 
- Я також так думаю. А ще вони мені, ті два синьощоких пани з відділку, сказали, що обов’язково розкажуть про мене на їхньому зібранні, вірніше на нашому зібранні… Я піду туди перший раз. І вони сказали, що там, скоріш за все, мені прилюдно на сцені вручать конверт у якому буде карточка з грошами… Правда, не зовсім розумію за що. 
- Як за що? Як не розумієш? Ти ж тепер розумніша за мене. За своєрідну рекламу синьої раси. Ти тепер для звичайних рожевощоких домогосподарок взірець того, що може дати їм процедура іншої крові. 
- Можливо що й так.  

Йдуть по набережній. Вечоріє. Вона закохано держить його 
під руку, запитує: 
- І що ти тепер думаєш? 
Сідають на терасі кафе. Вид на набережну. Ріка. Вечір. Вогні вікон та вуличних ліхтарів. Йван: 
- Що я про це все думаю? 
Підходить офіціант. 
- Будь ласка, каже Йван, - дві кави та печиво, ні, краще два великих шматки торту. - Подивився на Павлину. - Хоча ти солодкого після шестої вечора не їсиш?! - Усміхнувся. – Вірніше, не їла. 
Павлина теж усміхнулася: 
- Так, не їла, але тепер моїй фігурі вже нічого не загрожує. – Сміється.  
- Ну, тоді дві кави, два шматки пирога з черешнями та два добрих куски київського торту. І... і пляшку шампанського. 
- Але справжнього, каже Павлина, - з французької Шампані, а не з… 
- Звичайно. А може ще винця із вишуканим сиром? – Запитує Йван Павлину. 
- Ні, думаю буде достатньо шампанського... І сир! 
Офіціант: 
- Перепрошую, але сир замовляють до вина… Тоді краще смакує і сир, і вино… То може ще пляшку хорошого вина замовите? 
- Про сир ми все знаємо. - Каже Павлина. - І не будемо тут дискутувати - є шампанське вином чи ні… Ваше завдання - покласти перед нами на стіл найкраще поєднання шампанського та сиру. - Усміхаються. 
- Звичайно, із тих можливостей, що у вас є. А вина, дякую, сьогодні не потрібно. 

Офіціант йде. Трохи випили. Йван: 
- Так от що я про це все думаю. Я думаю, що якщо процес не можливо зупинити - його потрібно очолити. - Сміється. 
- Чому ти смієшся? 
- Тому що це жарт. 
- Але у кожному жарті є доля правди, так? 
- Так, ти права, Павлино. Можливо я вже в якійсь мірі схильний до цієї процедури. Хоча би заради тебе. Адже я тебе, не зважаючи на ці всі перверзії, так би мовити, останні сюрпризи, я все ж тебе люблю, і не хочу втратити. Я просто не буду встигати за тобою в усьому, якщо не перейду у твій стан. Ми є двома пасажирами, які, образно кажучи, їхали по життю кілька років в одному двомісному купе… В одному напрямку. Напрямок у нас не змінився. Але із проходженням цієї процедури ти ніби пересіла в інший, швидкісний поїзд. А я далі продовжую перебувати на старій колії у прив’язі до дизельного локомотива. 
- Ну ось бачиш, ти все сам розумієш! - Павлина гладить його руку. 
- Так, але, тим не менше, є у мене до цього всього ще багато запитань. 
- Яких, наприклад. 
- Наприклад, чи можливо пройти зворотню процедуру? 
- Тобто… 
- Тобто чи можуть синьопикі, - сміється, - не ображайся, стати знову червонощокими. Чи це вже незворотньо? 
- Я не знаю, але мені казали, що ця процедура одноразова і не потребує повтору. Але чи я за власним бажання зможу собі знову у них повернути свій попередній рожевощокий стан - я не знаю. Але я й не хочу отримати назад собі свою мігрень! Тай світ же увесь незворотньо змінюється. Мені повезло випадково бути у потрібному місці в потрібний час. Я навіть до кінця не відаючи що роблю - я це зробила - стала як бачиш іншою. І ні на мить про це не шкодую. Але ти, як чоловік серйозний та логічний, зробиш це обдумано. І, гадаю, також шкодувати не будеш. 
- Можливо. Але не думаю, що там все так гладко. Невже немає якигось побічних ефектів? Невже кожен організм може легко перенести цю процедуру? 
- Ну, ти ж вже знаєш, що всіх не візьмуть… Беруть майже всіх тільки на початку безкоштовно - це для реклами, для, так би мовити, швидкого вірусного, з уст в уста, поширення цієї ідеї. Потім будуть брати кращих. Чи кращих з кращих… безкоштовно. Інших же за немалі гроші, так думаю. Думаю, що і тут бізнес, буде… 
- Погоджуюсь, нехай кращі з кращих – кращі кожен у своїй професії… Там, спортсмени, кухарі, художники, кращі мислителі, політики тощо… Вони що, кожен з них, без винятків, може пройти цю процедуру? Без алергії, без стороніх ефектів для організму? 
- Не знаю. Принаймні, піди, навіть завтра, в офіс - він у центрі у синьому будинку, між зупинками “Академія” та “Поліклініка”, і там у менеджера, перед тим як записатися на процедуру, про все дізнайся. Розпитай його все. 
- Можливо саме так зроблю. 
Стукаються келихами. 
Павлина: 
- А я не п’янію. 
- Як не п’янієш? 
- А так, я щойно, раптом, не знаю звідки, але зрозуміла, що для того, щоб захмеліти, мені потрібно випити в три або й в чотири рази більше за тебе. 
- Ого! Я й забув на мить, що ти тепер у мене суперменка, чи суперменша - як правильно? 
- Я твоя менша суперменша, - сміється, - я твоя кохана жіночка. А після процедури ти будеш моїм великим супер-суперменом. 
- А супермен у світі суперменів не перестає бути суперменом? Гаразд, побачимо.  
Розраховується з офіціантом. 
Покидають терасу кафе. Йдуть нічною вулицею.