Бандити у квартирі

Павлина стривожено кричить: 
- Де ти, ало, чужий, чужі в нашому домі!!! Ай, ой, хто ти? Хто ви такі? – Голос когось стороннього. - Вимкни телефон, дурепо! Де цінності? Де твій сейф? - Хто ви такі! Ай, ой, не чіпай, не бий мене! Ай-ай, Йване!!! - пі-пі – зв’язок обірвався. 
- Нічо собі! – Кинув Михайло з рук столові прибори. 
- Бігом, поїхали! – Скомандував Йван. 

Вибігають. Кожен до своєї машини. 
Йван: 
- Давай в твою, твоя бистріша. 
- Але твоя надійніша! 
- В твою, і ти за кермо. – Каже Йван. – Ти ж у нас любиш поганяти на авто. 

Під’їжджають до світлофора. Червоне світло. Перехожих та машин нема. 
- Та їдь! – Каже Йван. 
- Зараз переключиться на зелене... 
Починають йти по зебрі перехожі. 
Йван: 
- Давай я пересяду за руль, поке червоне. 
Пересідають. Йван не чекаючи зміни кольорів на світлофорі рвучко обїжджає перехожих, пересікаючи тротуар. З'їжджає у парк. 
- Ти куди!? 
- Навпростець! 
Кружляє, оминає кущі, дерева, лавочки. Їде алеєю. Нарешті знову виїжджає на трасу. Створює кілька аварійних ситуацій. Він сигналить, йому сигналять. Появляється патрульна машина, їде за ними з мигалками. Прискорюються, патрульна десь загубилася, але ненадовго, в дзеркало заднього виду знову її видно. Нарешті під’їжджають до будинку. Забігають в середину.  
Йван гукає: 
- Павлина! Павлино, де ти? 
Чути її спокійний голос з кухні: 
- Я тут. 
Заглядають з коридору у кухню. Павлина спокійно п'є чай. 
- Вибачте, хлопці… Але ці негідники розбили мій телефон, зламали роутер, я не могла вас повідомити, щоб заспокоїти. 
- Як заспокоїти? - Стривожено Йван. - А де вони? Вже пішли? Ти їм відчинила сейф? 
- Ні, не пішли. – Спокійно розповідає Павлина. - Я їх там, у спальні, положила відпочивати. 
Михайло: 
- Як положила? 
- На ліжко? – Питає Йван. 
- Ще чого!? Ну зв’язала! А потім положила одного на іншого, на підлозі. 
Йван: 
- Не зрозумів! 
Михайло: 
- І я не зрозумів. 
Павлина спокійно встає з-за столу з кружкою чаю й веде їх до спальні: 
- Ось! Полюбуйтеся на сучасних міцних червонощоких телепнів! Котрі не змогли дати раду одній блідолицій тендітній жіночці! 

У спальні лежать на підлозі зв’язаними, руки за спиною, та зі скотчами на вустах, кремезні телепні. 
- Я щось нічого не розумію, - каже Йван. - Що тут відбулося? 
- Я також не розумію. 
- Ну, що вам не зрозуміло? Я сама спочатку розгубилася та страшенно налякалася! Цей вибив у мене з рук телефон, а цей сказав давати бігом коштовності та казати де сейф. Я була така перелякана! Я вже йшла до нашої заначки. Але ось цей крупніший, що там знизу лежить вирішив мені допомогти - взяв мене за шию та закричав “Рухайся швидше шалава!” Мене це так розлютило і враз усе почалося автоматично. Я вивернула його руку! Та почала їх тут розкидати по кімнатах. Ви не повірите, але я здивувала сама себе! Я не знаю звідки я це все знаю та звідки я це все вмію. Але ось результат! Треба викликати поліцію, зрештою, хай їх заберуть. 
- Ось тобі на! – Каже Йван. - Ну ти й процедуру пройшла! Це називається - підлікувалась трішечки по жіночому. Якась супер жінка ти тепер чи що!? А ти брате теж таке можеш? 
- Що саме? 
- Ну, кунфу, карате чи ще щось таке? 
- Та звідки? Я ж цього ніде не вчився! 
- А вона ти думаєш вчилася? 
- Так, я не вчилася! Але це все мене не лякає, а приємно дивує! 
- Ти тепер напевно думаєш, - каже Йван,  - що ти дуже крута? 
- А що ні? 
- Не знаю що тобі сказати, але я ніколи не мріяв жити із майстринею спорту по дзюдо. 
- Чого це ти так? – Трохи сумно мовила жінка. 
- А як? Тепер косо подивлюся у твій бік і буду як ці - через твоє бедро та під стіл!? - Говорить усміхаючись. 
- Ой, не утрируй так. Я ж тебе люблю. Підійшла, обійняла Йвана рукою за шию, поцілувала злегка в щоку:  
- Ну, не дуйся! Чого ти? Все ж гаразд! Як бачиш - я здорова та щаслива! У нас все гаразд… Все тільки розпочинається. Правда?!! Михайле, виклич поліцію.  

- А ми уже тут, - у відкритих дверях, котрі за собою не зачинили брати стоять двоє поліцейських. - Це ваше тюнінговане авто біля під'їзду? - звертається патрульний до Йвана. 
- Ні-ні, це моє авто, - каже Михайло, - я хотів повідомити, відповідно до існуючих інструкцій, але просто не встиг. 
- Що повідомити? – Здивовано Йван запитує брата. 
- Як що? - Каже Михайло. - Ми ж порушили правила дорожнього руху кілька разів - їзда по газонах та пішохідній частині, створення аварійних ситуацій, тричі проїзд на червоне світло. Це кілька адміністративних статей. Тягне, у кращому випадку, на 175 годин громадських робіт. 
Йван дивиться здивовано на брата, на патрульних та знову на брата: 
- Михайле,  добровільне зізнанння полегшує провину чи як? А що якби все було не так? Чи ми би встигли, якби їхали по правилах? 
- Але ж правила ніхто не відміняв! – Наполягає Михайло. - Закон є закон! 
- А про форс-мажорні обставини, брате, ще ніхто закону не написав? 
Поліцай: 
- Суд розбереться з усіма вами. Я дивлюся… ви, м'яко кажучи, начудили. - Говорить в рацію. - Викликаю підкріплення. Тут порушники дорожнього руху, а також бачу в приміщенні побитих та зв'язаних... Ні, не порушники побиті та зв'язані, а навпаки... Коротше, давай висилай підкріплення та воронок… Розберемося, кого доставити, а кого лиш опитати… - Відключає рацію. Всі дивляться на всіх, мовчанка.