Брат теж дивує

Йван у авто. Красиві краєвиди. Будинок. Його інша квартира. 

Своїм ключем двері відчиняє чоловік подібної зовнішньості як у Йвана, але з блідим обличчям. Зачинив на ключ двері, каже: 
- Привіт Йванку, радий тебе братику бачити! 

Йван замість привітання дивиться шоковано на брата та на його радісне синювате обличчя. За мить потискає його руку, затримує, вдивляється у неї, на бліду синювату шкіру через яку ледь просвічуються темні пасма кров'яних судин. Сумно вдивляється в братове обличчя. Каже повільно, не відпускаючи його руки: 
- І ти також? Михайле!? 
Михайло, ніби не розуміючи, затримує паузу. Повільно розрочинає розмову: 
- Також, якщо ти це маєш на увазі. 
Легко звільняє свою руку з руки Йвана. Обіймаються. 

- Чай чи каву? – Цікавиться Михайло в цьому таємному помешканні Йвана, про котре не знає навіть Павлина. 
- Каву. - Каже Йван. -Та до кави також. Я ще сьогодні нормально не їв, а вже вечоріє. 
- А чого так? 
- Та якось дивно розпочався цей синій день. Якось це все так неочікувано напружило - я й не знаю що про це все думати. А тут ще ти… Вже бачу, також є цим… іншим. Представником золотого чи так званого голубого мільярду!? 
Михайло: 
- Брате, я би мав все розказати тобі раніше... Але то сталося спонтанно. Це ти у нас все продумуєш, аналізуєш… А я… Аргументи були такі переконливі, що я не довго думаючи погодився. А потім ці всі аналізи, адаптація після… Я мусів зрозуміти чи я не помилився перш ніж розповідати про це іншим. 
- І що? Не помилився? 
- Ні-ні! Звичайно я не помилився! Хоча відразу після процедури у мене також були сумніви. Як би тобі це пояснити – це як після старенького авто ти відразу пересідаєш у новий незвичний тобі суперкар… Це я своє тіло маю на увазі. Але тепер… вважаю, що не помилився. Усе гаразд. Навіть краще, аніж просто гаразд. Ти, вважаю, також маєш пройти це все. Адже такий шанс буває можливо раз у житті… Тобі подарують такі можливості... Я знаю, що ближчим часом вони почнуть проводити строгіший відбір та брати за вхід у новий світ плату.  
- Новий світ? 
- Присядь, переглянь тут журнали, я їх приніс, чи включи собі монітор, а я тим часом приготую щось нам поїсти. Хоча… я вже сам… другу добу не їм, - усміхнувся. 
- Чому? - Здивовано. 
- Ні-ні, все гаразд… Просто мені тепер стільки не потрібно. Але, щоб ти не хвилювався - я з тобою сяду поїсти. 

Михайло пішов на кухню. Бере з холодильника упаковки на яких написано – “ультрановинка, нова їжа для нових людей - Синя курка”. Ставить в мікрохвильову піч. 
Йван тим часом підійшов до вікна, злегка розсунув шторку та з висоти другого поверху вдивляється в обличчя прохожих, що мандрують по тротуару на протилежній стороні вулиці. З вікна вони йому здаються всі однаковими. 

Вирішив зателефонувати до Павлини. Набирає. Довго ніхто не відбирає трубку, гудки. 
Павлина сонним голосом: 
- Слухаю, привіт… Ти де? 
- Я з братом. Як ти? 
- Нормально! Спала як немовля. Уявляєш як тепер все дивовижно!? Я дивую сама себе. 
- Якби ж то тільки сама себе. 
- Ні, серйозно, уявляєш, я дві доби не спала…? 
- Чому? Перехвилювалася від нового стану? 
- Ні, чоловіче, я просто не хотіла ні спати, ні їсти. Все зі мною було гаразд. Нас попереджали про нові можливостъ організму. А заснула я миттєво. Уявляєш? Відчула, що хочу спати. Лягла. Сказала собі “спати” й миттєво відключилася. Коли зі мною таке раніше було? Я завжди довго не могла заснути… Не знаю скільки я б ще проспала, але ось ти мене розбудив і… Уявляєш? Я вже ні краплинки не хочу спати. А раніше, ти знаєш, я без кави ніяк не пробуджувалася. 
- А як твоя рука? 
- Яка рука? А ти про так звану демонстрацію моєї благородної дворянської голубої крові!? - Сміється. - Не повіриш, але через п’ять хвилин вже й сліду не було… Так швидко зажило. Ти знаєш як я раніше непритомніла від одного виду крові? А тепер я ніби наперед знала, що рана швидко заживе. Це все так круто! А що ти про це думаєш? 
- Радше… дивно це все. 
- Я на це пішла заради нас. Ми ж мріємо мати дитину. Тепер це можливо, якщо ти… якщо ти… ну, ти розумієш про що я. 
- Ти тільки забула узгодити це все зі мною. 
- Вибач, я була трохи схвильована. Мене тоді сильно мучила мігрень, коли вони розповідали - я не дуже вслухалася у всі нюанси, котрі мені говорили в медцентрі. Навпаки, я попросила їх без тих всіх дрібниць чим швидше розпочати процедури та попросила на підпис документи. 
- Які документи? 
- Та я їх не читала. Ну медичні, а які ще? Та й голуба кров… я думала, що це у переносному значенні. А пізніше сама здивувалася. Але я ні про що не шкодую. 
- Гаразд, моя ти довірлива. Мені потрібно з цим усім всім самому розібратися. Зізвонимось.  
- До зв’язку, Йване. Цілую твої рожеві щіщки. – Сміється. 
- А я цілую твої, ой… Як їх тепер назвати?...Ну, до зв’язку. 

Йван заходить на кухню. 
- О, як смачно пахне. Що брате смажиш?  
- Кури. Новинки ринку. 
Йван дивиться на порожню упаковку, а потім здивовано на брата та заглядає йому через плече на мікрохвильовку - шкварчить куряче м’ясо. - Ти думаєш, це корисно їсти? Хоча, - подивився на бліде обличчя брата, - я вже й не знаю, що казати…  
- Та не напружуйся, курка як курка, тільки колір трохи інший, я вже їв, Йване. 
- Що це зі світом робиться? Якось раптово це все, неочікувано. Дружина поголубіла, ти поблід-посинів. Та основне - мені ніхто з вас ні слова не промовив! Ось на тобі факт перед обличчя - ми інші люди, ми нова раса… 
- Ти, брате, не напружуй себе. Не все так погано. Я тобі все розповім. Сядь. Курка готова. 

Розставляють мовчки тарілки, приладдя на стіл. Сідають. Наливають сік.  
Йван взявши вилку та ніж дивиться на курку в тарілці. 
- І як я це маю їсти? Ти ще би голубого апельсинового соку налив та синю каву заварив. – Усміхаються. 
- Часом, - каже Михайло, - так воно у світі буває, що нема-нема, а потім раз і вже є - той вигадав те, ці відкрили це, а потім збіг обставин і на тобі, чоловіче, нові можливості! 
- Ти уявляєш, Михайле? Павлина, коли йшла на процедуру оздоровленння - вона навіть не знала, не розуміла, що заміна крові у неї на голубу відбудеться насправді. 
- Як це – не знала? 
- Ну… Як? Так, каже, боліла голова… Ти ж знаєш про цю її постійну мігрень. Казали там “голуба кров”, ну, вона думала, що це у переносному значенні, просто така красива назва процедури. Це як про когось кажемо, що у нього золоті руки, але всі розуміємо, що руки у нього не із золота, а у переносному значенні – майстерні руки, майстер на всі руки...  
- От вона дає, чудачка. Мені теж щось таке розповідала. Казала, що зрозуміла, що це все насправді, вже тоді, коли сама побачила, як брали кров з вени на аналізи. 
- Ось бачиш… 
- Так ти хоч попробуєш курку чи ні? Так завис над нею… Я вже свою порцію доїдаю. 
- Та щось перехотілося, вибач, я кави, з печивом  поп’ю… У мене просто не пройшов ще емоційний шок. Ти мабуть не уявляєш як це, в одну мить дізнатися, що у тебе брат та дружина вже раптом стали... О, до речі, якраз Павлина телефонує. Ало, слухаю!