Несподіванка від дружини

Це сталося саме в цьому місті. Місті мільйоннику. Якраз на днях урочисто оголосили про народження мільйонного жителя. Але оскільки інформація є конфеденційною та стосується майбутнього, ми не будемо вказувати назву міста. Більш того, такі події могли розпочатися й в іншому полісі, наприклад, там, де ви зараз проживаєте. 

Шурхіт листя. Взуття розкидає шматки сміття. Камера непомітної комахи записує все зараз знизу вверх, «крокує» за персонажем. 

Заходить у під’їзд звичайного будинку. Відкриває ключем звичайні двері. Наливає у кружку кип’яток. Гріє руки, дивиться у вікно за яким звичайна осінь, п’є. 

Павлина, його дружина: 
- Ну що, Йване, ти вирішив? 
- Та що тут вирішувати!? Це все афера. Не може такого бути. 
- А я? Хіба я не є підтвердженням? 
- Та ти виглядаєш якоюсь хворою після цих всіх процедур. Подивися на себе у дзеркало, яка ти бліда, аж синя, як курка прострочена з супермаркету. 

Павлина намагається його переконати: 
- Невже ти не розумієш, що це все не казка? Подивися на світ. Все навколо дуже швидко змінюється. Появляється на цій планеті нова раса. Раса голубих людей, у прямому розумінні. Це все починається у нашому місті. Подивися хоча б екранну рекламу й попробуй встигнути у цей золотий вагон голубої мрії людства. 

Включила екран, канал місцевих новин, за якийсь час почався відеоряд: «Ти хочеш бути іншим? Будь ним - скористайся шансом - пройди двотижневий курс терапій «Голуба кров» - й ти не будеш хворіти, ти будеш жити довго! Влий у свої вени голубої крові. Це цілком безпечно! Саме для тебе ще два тижні – безкоштовно! Приведи з собою друга - ти отримаєш від нас винагороду. Поспіши, бо потім інші за голубу кров платитимуть шалені гроші. Але голуба раса не потребуватиме всіх. Голуба раса - це вибрані та обрані корпорацією «Твій брат». 
- Ну, що скажеш? 
- Та брешуть, як в кожній рекламі. Бо не може мати людина голубу кров. Це неможливо. Ми ж не якісь скорпіони чи павуки.
Павлина:  
- Чому ти такий невірливий?  
Йван:  
- Тому що не може бути того чого взагалі бути не може! 
- Ну тоді дивися! 
Взяла ніж та швидко ковзнула собі по руці. Бризнула голуба рідина. Йван настрашено відсунув під собою стільця, зіскочив з нього: 
- Що за дурня? - Кричить. 
- Це кров. – Спокійно каже Павлина. 
- Як таке може бути? Хто ти така? 
- Я? Я твоя дружина. 
- Я тебе боюсь! Моя дружина від одного виду крові вмліває! А ти собі спокійно вени ріжеш! 
- Що з тобою, Йване? Ти що вже навіть не віриш, що я твоя дружина? Ти ж мене сам послав на цю процедуру! 
- На яку процедуру? Щоб ти міняла кров? Ти ж йшла підлікуватися, щоб ми могли мати дитину! Що з тобою зробили? 
- Я стала іншою! І хочу, щоб ти таким став! 
- Чому я маю ставати іншим? Я цілком задоволений собою! 
- Просто, - пробує спокійно пояснити Павлина, - якщо ти ще хочеш, щоб ми мали дитину, ти маєш мати таку саму кров, як я. В іншому випадку не завагітнію - так мені пояснили. 

Йван одягає куртку. Без слів, не оглядаючись на Павлину, виходить з кімнати. На вулиці ще осінь, кінець листопала. 
Тротуар. Дивиться під ноги, ніби нікого не помічаючи. Руки в кишенях розстібнутого плаща. Без шапки та з піднятим коміром. Йде – аби куди. Провітритись. Обдумати. Заспокоїтись. Зачіпає когось ліктем. 
- Ей, будь уважний! 
Йван розвертається. Це молода жінка, яка зупинилася та дивиться на нього. У неї з напів відкритого пакету висипалися продукти, небагато, але йому незручно за свою незграбність. 
- Вибачте мою неуважність. 
Разом збирають продукти. Він бачить її бліді руки, подумав, що такі як тепер у його дружини. Подивився на обличчя незнайомки. Воно також бліде, з легкою синюшністю, такою ж, як в його Павлини. 
- Ви також там були? 
- Де, вибачте? 
- Там же, де й моя дружина. На так званому лікуванні!? 
- А, ви це маєте на увазі. Так була! Мені дуже повезло - бути однією з тих перших щасливців, кому запропонували пройти курси голубої тарапії. До речі, а ваша дружина стала їхнім партнером? 
- Яким таким партнером? 
- Тобто їхнім агентом, рекламістом, рекламщицею, котра отримує бонуси за залучення нових людей? 
- Я не знаю. 
- О, тоді мені мабуть більше повезло, як їй. Мені запропонували бути їхнім партнером. Тепер за кожного нового приведеного клієнта, чи як би ви сказали, пацієнта, я отримаю… Ось моя вам візитка. Бо дивлячись на ваше нездорове червоне, рум’яне обличчя рекомендую вам скористатися моїм посередництвом. 
- Ну, прямо таки у мене червоне обличчя!? 
- Вибачте, я не хотіла вас образити. Просто у вас рожеве обличчя, воно як у всіх “традиційних”. Ми, у нашій групі, називаємо вас червонощокими. 
Засміялася, тут же зніяковіла та збентежено запитала: 
- Це так смішно, правда? 
- Смішно. - Відповів без жодної усмішки на обличчі. – Добре, що хоч не називаєте нас червонопикими. 
- Пх-хх.., - порснула від сміху незнайомка, - як розкажу у нашій групі, що ви щойно сказали, то розрегочуться. 
- А скільки вже вас є у вашій групі? 
- Та небагато на ціле велике місто, всього кілька сотень. Але ми вже зібрали гроші та орендуємо кінозал для наших зустрічей. До речі, приходьте до нас, ми там збираємося у середу та суботу о сьомій вечора. Вулиця Блакитна. 
- Блакитна? Я на ній виріс. 
- Правда? Який збіг обставин?! Вулиця існує давно, але ніби створена для цієї місії. Тим більше, якщо ви народились на цій вулиці, то мусите послідувати за своєю дружиною. Приходьте! Мені дуже важливо, щоб саме ви прийшли!  
- Кажете, вас вже є кілька сотень. Але ще вчора я про вас взагалі нічого не чув. 
- О, ви просто неуважний, адже активний публічний процес розпочався десь місяць тому. Вже місяць, як йде потужна реклама на місцевих трансляціях. Ви мабуть із тих товстошкірих та неуважних, які ігнорують будь-яку рекламу. Бо такі як ви розумники вважаєте, що будь-яка реклама - це нав’язливий вишуканий обман наївних міщан. 
- Ну, так-так, ви ще мені скажіть тут фразу, що реклама, то двигун прогресу! 
- А хіба ні!? 
- Скоріше ні, аніж так. У теперішньому світі – реклама – дорога річ, це пріоритет багатих. Лукавий пріоритет. Видають часто бажане за дійсне. Продають емоції… Спокушають наївних на необдумані вчинки… 

- До речі, - перебила його спіч, - мене звати Іванна. - Простягнула руку. - А вас? 
- Йван. 
- Іван! О, то ми з вами тески. 
- Не Іван, а Йван. 
- Чому? 
- Не знаю. Так батьки записали.  
- Це не помилка при реєстрації?  
- А яка вам різниця? 
- Вибачте, ніякої. 
- То ви кажете, що вас вже кілька сотень? 
- Так, але наше суспільство швидко збільшується. Можливо, через місяць нас буде вже кілька тисяч, а через рік ми охопимо усе місто. А потім уся країна. А потім уся планета! 
- Невже уся? А якщо я не захочу? 
- Ну, це я так, образно, сказала. Всіх і не візьмуть. Ви чули колись теорію про золотий мільярд? Так отож! Для всіх ресурсів на планеті не вистарчить. І всіх не братимуть потім, навіть за гроші. Так що поспішайте, поки маєте безкоштовний шанс. І не тримайте так довго мою візитку в руці, сховайте її у кишеню, вона вам ще пригодиться!