5. Батьківський трикутник

– Зазначу, що запрошення на участь у цій чудовій репродуктивній акції я не отримував. І згоди не давав, – кислить іронією відповідь «іншого Голуба». – Не кажучи вже про те, що сам не в захваті від ідеї зробити дитину з незнайомою жінкою. Ще й у такий… безконтактний спосіб. Ніякого тобі задоволення, самі лише наслідки. – Насмішкувато бринить незнайомий голос.

– Ще раз ти згадаєш мою жінку та «своє задоволення»… – сичить Слава.

Отже, це все правда!

Коліна мої підкошуються, і я безсилим слимачком сповзаю стінкою до підлоги.

– Панове, заспокойтеся! Інакше, мені доведеться викликати охорону.

Триває напружена пауза, за час якої я намагаюсь усвідомити наслідки почутого… і не можу.

– Емоції вже нічого не змінять. Сідайте, В’ячеслав. І ви теж, Владислав Олексійович. Раз ми вже тут зібралися, обговоримо цей інцидент спільно, – командує Волошин уже впевненіше. Схоже, опанував себе.

А от я – ніяк…

Під ребрами тисне, у скронях гуде й пульсує.

Світ довкола повільно обертається, наче я в епіцентрі всесвітнього урагану. А всередині мене пустка й тиша. Перед очима мутний вихор.

Жодних думок, жодних емоцій.

Лише голоси з кабінету, які вловлюю всім тілом, як великою мембраною. І вона вібрує-вібрує… інколи дрібно, ледь відчутно, інколи сильно, різко. До тягучого болю в грудях і шлунку.

– Так, мушу визнати, сталася фатальна помилка під час процедури запліднення. Через збіг прізвищ та подібність ваших імен…

Роню голову в долоні й заплющую очі. Стає гірше. Тепер ніщо не відволікає від звуків.

– Звичайно, керівництво закладу щиро перепрошує та піде на все, щоб владнати ситуацію у приватному порядку. Ми виплатимо компенсацію всім сторонам і надамо можливість безкоштовно провести всі необхідні послуги та процедури…

Це які, цікаво, процедури необхідні в такому випадку?

Не в однієї мене спливає це питання.

– Що ви маєте на увазі? Що можливо зробити? Повторне і правильне запліднення? – допитується Слава.

Повторне?

Світ, що крутився довкола, ривком зупиняється від цих слів і підкресленого «правильне».

А як же бути з тим життям, яке вже в мені існує, росте?

Для мене це повністю «правильна», рідна дитина. Яку я чекала, плекала й вимолювала. Вишкребти її, як непотріб?

– На жаль… Гм… Наразі всі придатні яйцеклітини використані.

– То навіщо ви кажете, що якісь процедури можуть допомоги? – обурюється Слава.

– Я мав на увазі супровід вагітності та планові дослідження, безпосередньо самі пологи. Або ж… навпаки – переривання…

Болісний спазм, невіра і тривога, що блукали всередині мене протягом останніх хвилин, трансформуються. Зазнають миттєвої хімічної реакції. Вибухають!

Там, де була розгубленість і пустка, формується потужний і міцний, незламний, стрижень: ніхто не скривдить мою дитину!

Ніколи!

Я не дозволю.

Не буде ніякого переривання!

– Чекайте. А як щодо ще однієї постраждалої сторони? – знову цей густий і рішучий тембр.

– Так, пане Владиславе. Ваша думка теж важлива… Ситуація складна. У моїй практиці такого досі не траплялося, але я зараз викладу варіанти, які ви можете обговорити, а пізніше спокійно та обережно запропонувати Яні Сергіївні.

О! Невже і про мене згадали? Звук свого імені виводить зі ступору.

Відчуваю, як незручно зігнута одна нога. Уже добряче заніміла та починає пощипувати. Грудна клітина стиснута, через що кисню не вистачає, а губи сухі від спраги. Мені слід потурбуватися про себе. А їхні варіанти я не хочу чути.

У мене вже є свій.

Остаточний і безапеляційний. Немає що обдумувати.

Тихенько встаю, тремтячими руками забираю свої речі та, ледь шкутильгаючи, йду до ліфта. Виходжу в невеликий скверик поза будівлею.

Кілька лавочок, засаджені декоративними кущами газони, ятка з кавою в кутку та пустий дитячий майданчик.

Купую фруктовий чай і сідаю на краєчок гойдалки.

Відмовлятися від дитини я не збираюся. Навіть заради морального спокою чоловіка. Хай вважає, що взяв мене «з причепом», що ми всиновили. Чи що завгодно, що видасться йому зручнішим.

В’ячеслав знає мої бажання. Бачив розпач від діагнозів, мої надії на вдалі запліднення та глибокий, невтішний смуток, коли тести виявляли одну смужку. Тож рішення народжувати не стане для нього сюрпризом. Але є ще й інша «постраждала сторона», а за фактом…

– Батько моєї дитини, – промовляю пошепки.

Той самовпевнений і брутальний молодик. Ми з ним тепер пов’язані – матимемо спільну дитину.

Від раптового усвідомлення шкіра здригається під хвилею мурах.

Я не знаю, як ставитися до цього чоловіка.

Та це не заважає підсвідомим материнським інстинктам тут же розпочати оцінювати «генетичний зразок». Дуже прагматично та холоднокровно.

Перед очима постає фігура незнайомця, там, коли він качав права біля рецепції…

Атлетична статура, чиста шкіра, по-мужньому грубуваті, але приємні риси обличчя. Густе волосся. Без окулярів – отже, зір добрий. І запах його тіла… він мені сподобався.

Десь читала, що позитивна реакція на запах чоловіка вказує на сумісність із ним. Тому наші клітинки й зійшлися?

А ще він наполегливий, рішучий, розумний – адже заробляє достатньо для лікування в такій престижній клініці.

І, треба визнати, красунчик, – підказує мені вже інша частина мозку, яка оцінює його зі своєї «жіночої» дзвіниці.

Слухняно погоджуюсь, списуючи раптовий рум’янець на дію гарячого чаю.

Але собі ж можна зізнатися…

Останнім часом я стала уважніша до чоловічої частини людства.

Особливо до привабливих, естетичних екземплярів. Ніколи таким не займалася, а тепер можу задивитися на підкачаного актора чи модель із реклами спортивного дезодоранту.

А інколи вони мені навіть сняться! Під ранок. Сором, звичайно! Але це теж нормальна гормональна реакція.