Глава 3.Дивний дзвінок

Вже 10 година,а я до сих пір не готова.Бліннн,в універі всіх чекають о 11.Треба швидко збиратись.Вийшла з дому в пів одинадцятої і вже запізнююсь.Автобус застрягне в заторах,таксі дороге,метро знаходиться далеко,пішки йти хвилин 40.....що робити???!З цією проклятою роботою я дуже запізнююсь,але іншого варіанту нема—йду пішки.

Вдягла наушники у вуха і слухаю billie eilish.Забула про свої проблеми та це було не надовго.Мені телефонує мама.Господи,як я не хочу зараз з нею говорити,але прийдеться....

—Алло,привітик Лєрка.

—Алло,привіт.

—Ти вже в університеті?

—Ні,якраз йду туди,через 20 хвилин буду там.А що таке?

—Та нічого....а може....та ні не треба.

—Що таке???Щось з Артемом?Що сталося?Кажи,бо я не відстану—я була дуже сильно прив‘язана до свого маленького Артемчика.Він був моєю частинкою.Все життя я робила все для нього.Все,що можна....він навіть називав мене мамою.Коли я дізналась,що поступила в універ,який був розташований в іншому місті,я була дуже щаслива,але я розуміла,що не бути бачити часто свого Артемчика,але я ж буду навчатися для нього,щоб потім залишитись у місті та забрати його до себе,де є спеціалісти,щоб йому було хоч трошки легше жити,адже в нього нікого нема,крім мене.Я кожен місяць висилаю мамі,якусь невелику суму для нього.

—Та нічого серйозного не сталося.Все бувай Лєрка,в мене робота.Бажаю удачі в університеті

—Бувай,передзвони мені потім.

Що це за дивний дзвінок був?Чого мама хотіла?Вже без п‘яти одинадцять,а мені йти ще хвилин 15.І знову мені телефонують,думала,що мама,але ні...