глава 4.2: можливо я помилялася?..

!!! Увага, можливе згадування насилля та крові !!!

Аристія не могла зрозуміти не тільки те, що зараз відбувається, а й те як вона ставиться до цієї ситуації. З одного боку її це ні як не стосується. Її життю нічого не загрожує, її захищають зараз та й Рейнольд не здавався їй слабеньким точно впорається з цими незнайомцями. А може..все ж таки загроза існує? Чи може бути таке, що вона хвилюється за Рейнольд? Й тоді, коли всі зібралися біля сходів після початку атаки, й зараз вона думає про цього чорнявого хлопця. Але чому? На це питання Аристія не мала відповіді. Їй були все ще незрозумілі деякі емоції, які та відчувала, а у такій стресовій ситуації ще й зрозуміти що коїться ззовні та всередині дівчини..ні, це було досить важко. Однак схоже хвилювання володарки рожевого волосся були дуже помітними на її обличчі, через що до дівчини підійшла одна з Лопестів. Це була, на диво, Вів’єн.

— мабуть, в тебе є питання, хто це такі та чому Рейнольд бореться з ними? – запитала блондинка опинившись біля гості маєтку.- ця потвора – вбила нашого батька, - схоже за потвору Вів’єн мала на увазі того чоловіка, що вийшов з купи воїнів.- І на жаль ми ніяк не помстимося йому. Він настільки через це знахабнів, що раз за разом підкидає нам свою нікчемну армію, а сам завжди ховається за деревами. Нарешті він і сам вирішив показатися.

Аристія уважно слухала сестру Рейнольда. Тепер все стало на свої місця, але все ж таки її щось знов затурбувало.

— ти заговорила до мене..то..ти мене не ненавидиш? – нарешті озвучила своє питання Тія, подивившись на блондинку.

— до тебе таке ж саме питання, - коротко відізвалася Вів’єн.

— але чому ти так вирішила?

— бо на жаль дуже добре знаю сутність більшості людей, особливо цього століття. Та й мені здалося, що я з самого початку не сподобалася тобі, - сестра Рейнольда склала на грудях руки й зітхнула.

— чуєш, в мене було таке ж саме враження.

Дівчата замовкли. Здається вони відчували одне й те саме один до одного. Кожна з них ніби нічого й не зробила, але викликала якісь дивні емоції.

— я, звісно, не дуже задоволена тим, що ми будемо допомагати людям, але якщо брат так вирішив, то хай буде, - вимовила Вів’єн швидше ніж Аристія встигла б щось сказати.

— то ти і його не ненавидиш? Мені здалося, що в вас недуже гарні стосунки, - розмислюючи над цим промовила Тія.

— а сама казала, що в нього дружня родина. От брехуха,- Вів’єн трішки посміхнулася.­- я дуже ціную його і люблю як брата та захоплююсь ним. Тільки спробуй йому про це розповісти. Зі мною мати справи вигідно й безпечно тільки якщо я товариш, якщо ж навпаки, то можу навіть вбити. Що, не страшно?

— та ні, ти дуже мила, Вів’єн.

Ці слова змусили Лопест почервоніти. Зараз вона вперше посміхнулася при Аристії та й ще так ніжно розповідала про свого брата. Здається вона була не такою вже й суворою насправді.

— ти перебільшуєш. Краще он дивись вниз. Побачити поєдинок Рейнольда – це велика честь, - схоже Вів’єн все ж таки засоромилася після слів Аристії.

В ту ж мить погляд рожевоволосої дівчини метнувся вниз. Там стояв Рейнольд, а напроти нього чоловік, той самий покидьок про якого казала Вів’єн. На перший погляд, він був набагато старший за чорнявого, що так і було, однак по силі Рейнольд здавався значно сильнішим.

— а нам не казали, що глава родини Лопест буде сьогодні тут, - незадоволено промовив чоловік.

— не тільки ж вам робити сюрпризи, пане Гарольде, - Рейнольд посміхнувся і в ту саму мить в його руці з’явився той самий чорний меч, яким він відбивав атаки молодшого брата, однак зараз лезо цього меча ніби оточило чорне полум’я. Почався бій…бій на смерть. Усі легкі рухи Рейнольда виявлялися сильними та смертельними атаками, однак Рей не допустить швидкої смерті цьому вбивці. Через цього пана Гарольда страждала його мати, через нього страждають усі, так чому він має право на швидку смерть? По тій чарівній поляні, яка так сподобалася Аристії, здійнялося жваве полум’я, що оточило цих двох. Це змусило Аристію злякано зітхнути, однак в ту саму мить Кайл поклав свою руку їй на плече і трішки махнув головою, давши зрозуміти, що все під контролем. Й дійсно, чому вона хвилюється? Рейнольд сам казав. Що колись був імператором, та і якщо він власноруч готує лицарів, то, мабуть, і справді сильний? Роздалися вибухи, іскри, брязкіт мечів. Рей все наносив і завдавав ударів по мечу Гарольда. Ще один, і ще один. Швидше, і ще швидше! Швидкість, з якою рухався чорнявий доросла до такої, що за ним було вже не встежити. Однак один різкий звук вирішив усю ситуацію. З рук вбивці минулого глави Лопестів вилетів меч, точніше не так. Рейнольд Лопест вибив одним ударом меча з рук Гарольда. Та ні, він його взагалі зламав! Відлетіли на поле лише уламки меча, а з руки чоловіка випав не на що непридатний шматочок.

— я не зрозумів, ти що дитячий меч взяв на поєдинок, га? – розлючено вигукнув Рейнольд. Здається назвавши меч дитячим він мав на увазі те, що меч був досить крихкий.- навіть в мого брата крижані пікі міцніші за це, невдахо.

Лопест вдарив ногою в груди Гарольда, й то відлетів на велику відстань, однак його водночас підкинуло назад до ніг Рейнольда. Нога хлопця стала на його плече, придавивши до полу.

— вставай! Бій ще не закінчився! – вигукнув чорнявий не перестаючи давити ногою на чоловіка.

— але ж ти мене притискаєш, дурню! – вимовив Гарольд все ще намагаючись відійти від того удару в груди.

— та як ти смієш мене так називати? Тобі було мало нашого батька? Тобі дали можливість забути сюди дорогу, а ти все ще вертаєшся та тероризуєш мою родину! – меч хлопця вмить опинився біля шиї чоловіка, і той одразу ж змінився в обличчі, злякано дивлячись на Рея.