глава 3.1: коли моє життя перетворилося на хаос?

Здається, в цю мить час застиг на місці. Палке дихання залишилося на шиї гарячою печаткою, а слова повторювалися раз заразом в голові... вибач мені...

Як часто в житті трапляються події, що здатні перевернути все догори дном? Це ті події, що перетворюють життя на хаос, однак буває таке, що цей хаос припиняється так само швидко, як і розпочався. А якщо ж ні? А якщо ти не можеш пригадати коли все пішло не так? Який елемент подій змінив майбутнє так кардинально? З чого усе починалося? З ідеї? З бажання жити щасливим життям? Але на скільки цей задум зробить щасливою саме ту, хто його розпочав? Зараз дівчина лежала під вампіром, що от-от вип'є її кров. Чи цього вона хотіла досягнути? Авжеж ні! Але...чому вона не чинить опір? Чому не намагається відштовхнути від себе хлопця? Страх? Вже й не таке безстрашна? А казала, що знищить усю владу! Як так можна?!..

Різкий біль розповсюдився по усьому тілу, блокуючи будь-яку можливість поворухнути рукою чи чимось іншим. Гострі ікла впилися в шию, тільки-но гарячі губи торкнулися шкіри. Дівчина скрикнула від болю і хотіла-но рефлекторно прикрити рота чи відштовхнути Рейнольда, як зрозуміла, чому саме не може поворухнути руками — їх міцно тримає Рей, притиснувши до дивану. Прикусивши губу Арістія почала відчувати, як більше не може поворухнути руками, що до цього міцно тримали кулачки. Біль засліпив її, змусив пустити сльози...чи вона помре? Ось так…такою несправедливою смертю? На що вона йшла?! Чим вона думала, коли дозволила собі бути такою необачною?...дурепа...

Однак все закінчилося так само раптово як і почалося. Рейнольд, що правда, ще деякий час нависав над шиєю, дивлячись на кров з симетричних ранок на шиї, що бігла цівком по шкіри, однак зміг нарешті взяти себе під контроль.

— вибач мені...я намагався стриматися, але...це було досить складно. Другою умовою про яку я казав буде те, що мені потрібна людська кров, щоб не було ось таких збоїв і я дійсно зміг забезпечити безпеку і тобі, і твоїй організації. Я сподіваюся, ти не передумаєш...ще раз, пробач...Я готовий зробити усе що завгодно, головне погодься. Мені більше нічого не треба. Для мене...кров це найцінніший ресурс. І більш важливий, чим для інших вампірів.. Сподіваюся, ти мене зрозумієш.., - голос Рейнольда був дещо хриплуватим та дуже тихим, через що розчути що він каже допомогла лише повна тиша в приміщенні. 

Арістія не поворухнулась з того самого моменту, як хлопець відпустив її шию. Вона бачила його розпатлане волосся, за котрим ховалися його червоні очі, в яких читався сум та…відчуття провини.. Можливо, він дійсно не хотів цього?...Хоча...як можна казати так, коли він сам зізнається, що йому це потрібно...

— про таке...хіба не попереджають одразу?..- прохрипіла дівчина піднімаючись на руках одразу після того, як з неї зліз Рейнольд. І такий підйом виявився поганою ідеєю. Голову різко пробило болем, а в очах попливло.- дідько...я не можу навіть очі розплющити...І що то було за відчуття?...Ніби горло пекло..

Попри загальну блідість своєї шкіри, та виглядала немов біла порцеляна. Дівчина здавалася тою самою порцеляновою лялечкою, з шовковистим рожевим волоссям та блакитними, ніби ясне небо, очима. Здається…їй дійсно було зле після подібного...Рейнольд не квапився відповідати на питання, лише збентежено поглянув на Аристію, підійшовши ближче до неї.

— а ти слабше ніж я думав. Заспокойся, я кажу не про твій характер, а про твоє тіло,- випередив хлопець можливе обурення з боку дівчини.- Я зробив усього-на-всього три невеликих ковтки, а ти вже готова знепритомніти. В тебе все гаразд зі здоров'ям? Тіло дійсно слабеньке, - Рей простягнув свою руку, щоб допомогти Тії, однак та його відштовхнула...що правда досить легенько, вважаючи її стан..

— а як.. думаєш, яке в мене може бути здоров'я, якщо ми живемо в таких умовах? Ні їжі нормальної, ні ліків. Що тут й казати! ауч..- здається кричати зараз не вийде. Намагаючись видати гучний звук в голову знов ніби вдаряв біль, із більшою силою.

— дивно, але ж я бачив серед інших людей у твоєму штабі досить здорових людей, здається вони навіть не голодували ніколи. Ти сама нормально їси? - в голосі дійсно чулося хвилювання, однак здається воно було доповнено втомою…Так, дійсно. Якщо глянути на Рея, можна було побачити його втому, якої взагалі видно не було до цього. Не вже він все ж таки так довго тримався? Навіть в оточенні людей?

— як доведеться...і взагалі, годі розмовляти про мене, як про їжу! Що то взагалі було? Це таку безпеку ти гарантуєш? - Тія підскочила на свої дві ноги та в ту ж хвилину почала падати, однак її вчасно підхопив Лопест, підтримуючи її під руки.

— спочатку я хочу тебе нормально нагодувати. Ти бліда й втомлена, а ще й досить худа. Це може погано відобразитися на твоєму здоров'ї, перш за все. Й не роби зараз різких рухів, це може вплинути на твій стан. Здається ти все ж не їла сьогодні. Я навіть свою медичну техніку застосував, а ти все одно така...слабка. Ходімо, я добре готую. Там все й розповім, там і приймеш остаточне рішення, добре? Ти ж мене через слово слухаєш, либонь,- притримуючи Арістію за плечі Рейнольд відвів до кухні, де всадив за стіл і поставив склянку прохолодної води. А сам хлопець, як вправна домогосподиня, почав готувати їсти.

— знаєш, ти як матір, яка віддає усю їжу своїм дітям. Однак чи не здається тобі, що вони повисли на твоїй шиї? Це не твої родичі чи діти, та й навіть якщо так, чому саме ти голодуєш? Так не можна. Ти розумієш, що так і до наслідків твоє добро приведе. Якщо ресурси обмежені, то вони розподіляються порівну і на дітей, і на дорослих, і вже потім родини вирішують скільки кому дати. Це правило, за яким виживуть усі, бо вже в тісному колі людей завжди дають більше найслабшим. Я не з тих, хто полюбляє стратегію "виживають сильніші". Ні, усі мають право на життя. В тебе алергія на щось є?- Рей отримав заперечливий кивок головою.- Ні? От і добре. Тримай-но склянку молока та вівсяну кашу. А поки їси, я хочу, щоб ти мене уважно послухала.