Віскарік

- "Наш котик, він кудись зник", плакала і повторювала про себе Катруся. Тимофій, поставив в куток використаний вогнегасник і заспокоїв молоду дружину. Разом вони пішли на пошуки кота.

Тим часом Віскарік, разом з Колою (сусідською кицькою) продумували план обгадити бодай щось клятому Марату, який його образив. І тут, вони помітили телефон, який якраз мав запах ненависного Марата. 

Смачно зробивши свої справи, Віскарік по-звичці почав зашкрябувати ціль, але тут потрапив в руки Лючії, яка вже встигла вибігти на вулицю і спитати у сусідів, чий це кіт. Потім повернулась по нього у під'їзд. Кім не був у захваті, бо вважав, що помста виконана не до кінця. Лючія не мусолила події і понесла кота до господарів, поверхом вище, які якраз вибігли з квартири в пошуках улюбленця. 

- "Тримайте, малого", сказала Лючія і протягнула Катрусі 6-ти кілограмового котяру. 

- "Боже, дуже тобі дякую, а де він і як ти?", мовила схвильовано Катруся.

- "На вулиці, він якраз вибіг з під'їзду", сказала Лючія.

- "Боже, дуже дякуємо тобі, якби не ти, я не знаю", не знала куди подітись від щастя Катруся.

- "Ще раз дуже тобі дякуємо! Ми не маємо морального права не запросити тебе на обід до нас", сказала Катруся і потягнула Лючію в квартиру. 

- "Та що ви, я ж не можу, я ж у гості...", лише і встигла сказати бідна дівчина. 

- "нічого не знаємо, ти врятувала наше дитинча, маємо ж ми якось віддячити. Хоча б чаю з нами випий", сказав Тимофій. 

- "Ну добре, але не довго", відповіла Лючія.