Варенички

Коли прийшов Павлуша, Сара вже була лиха, як смерть. Вона наказовим тоном вигнала його з квартири і сказала розібратись! А щоб він не промазав, пішла за ним слідом. А тим часом, варенички, тихенько почали опускатись у каструльці нижче і нижче. 

- "От вже бісові діти, шо, не могли вгледіти? Мені теперво шо робити? Там буде цвіль, а може і шо ше гірше!", кричала Сара, сама не своя від гніву. 

- "А шо ми, ну забули, з ким не буває", промуркотів Тимофій.

- "А голову свою ви не забули, ідіоти!!!", кричала і плювалась піною Сара. Збоку стояв Павлуша і було видно, шо він вже заскучав. Йому було на те все начхати. - -"Квартира вже довно хотіла ремонту, чого так кричати", думав Павлуша. Вони і так мали перебиратись на дачу, а поки синулькин вивчиться в бурсі і переїде з гуртожитку - точно встигнуть всьо відремонтувати. Але ж діло принципа обісрати молодих і нерозумних. Павлуша знав свою жінку, тому тихенько стояв і невідсвічував. 

Було видно, ще трохи і почнеться мордобій. А в квартирі в Сари, варенички ніжно лягли на дно каструльки і почали покриватись ніжною чорною скоринкою. З'явився запах диму. 

Кіт Віскарік, який дивився на сцену з розтерзанням "невинних" винних - заскучав. І не довго думаючи - чкурнув в під'їзд і побіг вниз.

Сусіди ще довго кричали, аж доки на калідор не пробився тонкий аромат диму. Сара одразу зрозуміла трагедію і побігла вниз. 

Катруся, чуйна дитина, одразу зателефонувала в пожежну.