Літня пара

Прокинувшись, Павлуша, потягнувся на балкон покурити. То був його ранковий ритуал, який він старанно виконував вже років напевно зо двадцять. Займався Павлуша улюбленою справою, таксував на своїй ауді 80, після рестайлінгу. Яскрава червона фарба, натерта до блиску - машина стояла біля під'їзду і була його гордістю. Не встиг він допалити, як йому зателефонував Петрович, його ліпший корєш. 

- "Чуєш, Пашка, тойво, треба на гараж якось, пузирік є, тіко закусі візьми, бо в мене тільки кусок лаваша", заманливим голосом сказав Петрович. 

- "Та шоб я провалився і не встав, якшо відмовлю такі шановній людині в її просьбі", рубанув Павлуша і побіг до холодильника. Взявши з собою баночку квашених огірочків і тушоночки, Павлуша зі швидкістю Ф-16, вилетів з квартири.

"Щоб ненароком Сара не побачила, бо буде тойво зранку мені кудахтати", подумав він. 

А Сара бачила всьо і навіть чула, бо підслухала все.

"От клятий алкаш, всьо проп'є", подумала вона, перевіривши, що він взяв з собою телефон.

Прибігши на гараж, Павлуша цілком і повністю насолодився проведеним часом з Петровичем, пузирем, стопаріками, тушоночкою і огірочками. То була його ідилія і стихія. 

"А що, не день, а свято якесь. На вухо не кудахчуть, мозги не сверлять. Вихідний", подумки, блаженствував Павлуша.

Та не встиг він вийти затягнути чергову сигаретку, як в нього загудів телефон.

"От бляха, відьма моя спам'яталась, треба їй щось набрехати", подумав він.

"Ало, де ти є? Ти мені вдома треба! Шляється він понімаєш, а ну бігом додому, нас ті кляті малолєтки утопити рішили, пів хати у воді! Бігооооом я сказала!", гаркнула у слухавку Сара.

Павлуша, нічого не відповівши, змахнув скупу чоловічу сльозу, обняв Петровича. Викинув недопалок і побрів сумний додому