Пригоди

Гамма вирушила до зоопарку "Цімбазаза", який знаходився в межах міста, вона обійшла його весь десь за годину. Там були озера, звірі в клітинах, невеликий тераріум та акваріум, де можна було побачити виловлену кистеперу рибу - латимерію, своєрідну "морську доісторичну істоту". Потім Гамма заскочила подивитися в музей, де можна було подивитися скам'янілості та скелети викопних птахів епіорнісів, які, як припускають, були в оповіданнях про Синдбада Мореплавця прообразом Птаха Рух, яка здатна підняти у небо слона.

Гамма походила, подивилася на місто, на його жителів, а потім вирішила змінити безцільне гуляння на щось більш цікаве, та пішла шукати кафе, яке було зазначено в листі від незнайомця. Це кафе виявилося на околиці міста, та Гамма замовила собі напій з дивною назвою какао та сіла за столик під великою білою парасолькою, щоб зручно було спостерігати за тим, що відбувається. А раптом вона побачить шпигуна або когось ще, таке Гамма бачила тільки в старих фільмах. Їй було дуже цікаво.

До її столика несподівано підійшов чоловік років сорока та сів за стіл. Він був у світлих шортах з кишенями, в темній футболці, на голові була акуратна стрижка. В нього було обличчя з прямим носом, на носі чорні окуляри, які приховували майже пів обличчя та цей чоловік мав гарне спортивне тіло.

- Нам треба поговорити, - заявив чоловік.

- Ми знайомі? - здивовано пробурмотіла Гамма.

- Що ви знаєте про Едвард?

- Ви іноземець швидше за все, про Едварда Ви хотіли сказати. Про нього нічого не знаю, - уточнила Гамма.

- Я все правильно сказав. Едвард- це система. Що Ви про неї знаєте?

- Ви хто? - запитала Гамма з тривогою в голосі. «Так, значить, в листі було написано Едвард та це система. Добре влипла. А якщо він бреше?» - міркувала про себе Гамма.

- Я спецагент Хоплінг, - заявив чоловік та так швидко показав посвідчення, що Гамма не встигла навіть прочитати, що там написано. - На кого працюєте?

- Я лише туристка, я сьогодні їду з острова Мадагаскар, - нервово промовила Гамма.

Хоплінг закурив від сірника, який він запалив незвичайним способом. Гамма мимоволі відволіклася, а потім у неї чомусь з'явилась фраза в голові, мабуть, яку вона бачила в фільмі, що шпигуни роблять відволікаючу дію, наприклад, закурюють, доки людина спостерігає за даним процесом, шпигун підсипає отруту або снодійне, або щось ще в келих. Гамма якимось боковим зором помітила, що він їй щось підсипав, при тому так спритно, що вона ледь це помітила. Але її обличчя не змінілося, Гамма не хотіла, щоб цей чоловік зрозумів, що вона усе бачила.

- А що Ви не п'єте свій напій? - співчутливо запитав Хоплінг.

- Ви мене так налякали. Ніколи не мала справу зі спецагентами, я звичайна туристка. Щось мені вже не хочеться пити, нічого в горло не лізе.

Гамма стала озиратися по сторонах у пошуках людей. Хоплінг також несподівано встав та пішов в невідомому напрямку. Гаммі на секунду здалося, що вона його десь бачила, але потім вона відкинула цю версію.

Гамма посиділа трохи, а потім різко взяла сумку, пішла прискорюючи темп та озираючись по сторонах у напрямку до аероавтобусу. Людей на вулицях було мало. Пройшов квартал, вона почула тихий далекий чоловічий шепіт: «Та вона це, точно ... так, ні не дуже схожа. Так, дійсно вона, ось її фотку на айфон скинули, це вона знайшла сапфір. ... ". Далі Гамма нічого не чула, бо вона відчула дикий біль в шиї та в потилиці, та впала на землю. Далі нічого не пам'ятала. Прокинулась Гамма в убогій хатині, правда з білою побілкою та гратами на вікнах. У хатині, крім неї сидів в дальньому кутку чоловік 35 -45 років, весь замислений, волосся немите, а одяг був взагалі зі шкір тварин. Він з тугою дивився на стіну, на якій намагався щось писати. У Гамми сильно боліла голова, вона ледве встала, похитуючись, підійшла до дверей та стала люто її смикати.

- Марно. Там охорона, людей 5 або більше, - сказав монотонно чоловік, при цьому він не відривав погляду від стіни.

Гамма була дівчиною цікавою та виглянула з решіток вікна, недалеко стояло троє амбалів та схоже корінні жителі. «Сподіваюся на органи не здадуть», - промайнуло в голові у Гамми.

- Як тебе звати? - запитала Гамма у свого дивного сусіда.

Той мовчав.

- Я Гамма. Ех ... смикнуло ж мене за цим Едвардом полізти в саме пекло, - промовила Гамма.

- Я Сід, - відповів незнайомець.

Гамма сіла, щоб подумати, як вибратися. Замок двері клацнув та двері відчинилися.

- Такий шанс випадає раз в сто років! Кого я бачу, сама Гамма. Ти .... Куди ти лізеш не в свою справу? Ти щось пронюхала? Де чіп? - зло кинув заступник Пухова, широко відкрив двері хатини.

- Який чіп? В тебе на айфоні не вистачає пам'яті для фоток? - спокійно відповіла Гамма, сидячи по-турецьки на соломі, поклав долоні на ноги.

- Не знаєш чи прикидаєшся? Чуєш, не лізь куди не треба! Тут тобі не будинок відпочинку, одна з туристок легко могла не дійти до аероавтобуса, таке трапляється, хоча рідко. Посидь та подумай! І не думай кому-то что-то щось ляпнути, а то шию зверну, як канарці. Де твоя сумка? - різко заявив заступник Пухова, потикав дулом зброї Гаммі під коліном.

- Ти це у хлопців своїх запитай, які мене по голові чимось стукнули. Прокинулась вже без сумки, - нервово відповіла Гамма з глухою люттю.