Я стала мрією тобі

З того часу минуло пів року. Стапффортт і Наталі оголосили дату весілля. Ще через рік у них народилася дівчинка. Я щиро виконувала свою обіцянку. Під руку з Гевейном ми проводили в новенькому маєтку молодят не менше двох днів на тиждень. Наші парубки, як їм колись і мріялось, стали великими підприємцями. А тому і без того проводили чимало часу разом.

        Гевейн чи не щодня приносив мені якусь нову забаганку. То дивну шовкову хустку з далеких берегів, то книгу на невідомій мені мові. І все було як і раніше. День за днем. Я снувала будинком вдень та ходила слухати казки до Княгині вечорами. Хіба що Гевейн приходив до мене щодня. І кожного разу, як мала дитина радів, коли на моєму обличчі з’являлася посмішка від нового подарунка.

         Він навіть лишався на ніч. Але не більше чотирьох разів. Ми спали разом. Та то не дивно. Ми з дитинства спали разом. Хіба років зо п’ять як перестали. Бо у аристократів, бачите не прийнято спати всім разом просто так.

        Та ось уже середина літа… Але літо було на диво холодне. Цілісінькими днями лили дощі. В цей день Гевейн також приїхав. Треба віддати йому належне. Він приїжджав завжди, не дивлячись на погоду чи проблеми у справах. А коли вже зовсім збивався з ніг, то присилав свого секретаря з листом. Та з часу балу в мене не було і двох десятків таких листів.

        - Таке ллє. Сподіваюся, що ти не підхопиш застуду, – ми вже були у моїй кімнаті. І я запалювала свічки. - Тобі буде краще залишитися сьогодні тут.

        - Тільки якщо ти дійсно цього хочеш, – він, чомусь, рідко дивився прямо на мене. Чи це я постійно уникала його погляду?

        - Хочу. Точніше навпаки, – продовжила я, закриваючи двері. - Я не хочу їздити до тебе додому і навідувати тебе, прикутого до ліжка лихоманкою.

        - Якщо це єдина причина, то не варто так хвилюватися, – Гевейн вже мостився у крісло біля вогню.

        - Я знаю що ти зараз скажеш. У тебе є брат – геній, він миттю поставить тебе на ноги і все таке. Але не варто, – я підійшла і провела рукою по його голові. Мені думалось, що йому це подобається. - Лишись сьогодні. А завтра зранку ми разом вирушимо до Стапффорттів. Мені дуже подобається їхня донька.

        - Я збираюся серйозно поговорити зі Стапффорттом.

        - Знову не можете дійти згоди на роботі? Ви все ще малі хлопці. І так щоразу через кожну дрібницю.

        - Але я хочу поговорити і з тобою, - і його інтонація різко змінилася.

        - У нас, здається, сварок не було, – зупинилася я вже біля ліжка. - Я чесно намагаюся бути доброю. Чи щось все ж не так? Тоді говори. – Я мостилася аби лягти, та зупинилася на пів справі.

        - Минуло два роки. . . – так сухо і з натяком було сказано.

        - Справді? Мені здається, що фірму ви заснували лише рік тому, одразу після їх весілля. Хіба ні? – я просто не могла второпати на що він, власне мені натякав.

        - Ні. З «Вечора піднятого келиха» минуло цілих два роки. Стапффортти вже одружилися і мають дитину. А ми? – і в його голосі знову був натяк. Хоча, думаю, докір був би доречнішим.

        - Заручені і двічі на тиждень буваємо у них. Хіба не про це була домовленість? – я все ж його не розуміла.

        - Так домовилися ви. Не я, – додав він, піднявшись з крісла. За два кроки він вже вмощувався поряд.

        - Хочеш розірвати заручини? Я не проти. Знаєш, чесно кажучи, тому і не квапилася із датою. Я не можу зробити тебе щасливим. Тому, можна сказати, я саме цього і чекала, – мене навіть не зачепило. Говорила, як про погоду. Може, я просто довго цього чекала. Не хотіла класти такий тягар га його плечі. Це ж моя ноша, моє рішення. А він такий добрий.

        - Ти мене не зрозуміла, – Гевейн так різко підхопився, що я злякалася. - Я навпаки, хочу почути вже цю дату. Набридло. – Він нахилився до мене і розвів руками. Я впевнена, він хотів схопити мене за плечі, але схаменувся. Відсів на край ліжка, спиною до мене, і повів повільніше. - Ти ж знаєш. Я навіть побудував будинок. Ти зможеш жити поруч із Наті. Пам’ятаєш, тобі завжди цього хотілося.

        - Не думаю, що Стапффортт заперечить. Якщо ти про це хотів з ним поговорити – мені не хотілося його ображати. Та я дійсно не брала до тями, до чого вся ця розмова.

        - Ні. Не про це. А що скажеш ти?

        - От завтра ми і вирішимо, – я дозволила собі сказати те не відволікаючись від дрімоти. - Знаєш, Наті чудово обрала собі дату. Думаю і мені вона допоможе. Сьогодні вже пізно. Давай спати.