9

Відверто кажучи Мирослава сподівалася від Петра Матвійовича всього, тільки не такого. Жінка очікувала що на неї знову поллється водоспад докорів, нарікань та звинувачень з вуст директора. Вона вже готова була, не лише дати достойну словесну відсіч цьому брутальному гаспиду, але й просто зараз, при ньому, написати заяву про своє звільнення з посади шкільного завгоспа. А тут такий неймовірний поворот справ.

Пізно ввечері, лежачи в постелі, напівсонна жінка, вже вкотре прокручувала в своїй пам’яті всі подробиці того що трапилося вранці в її кабінетику. Відверта історія щиросердно розказана директором, так щедро приправлена прозорими натяками, викликала у неї небезпідставні підозри. Фінальний вчинок, Петра Матвійовича, розставив все по своїх місцях і розвіяв будь-які сумніви у неї. Це вона героїня його розповіді, і саме в неї він так безнадійно закохався.

Пригадуючи несподіваний поцілунок начальника, Мирося мимоволі посміхнулася від думки про те, що деякі чоловіки, навіть в такому похилому віці, частенько поводять себе мов шмаркаті хлопчаки. Замість того щоб, як дорослі люди, відверто зізнатися в своїх почуття й просто щиро про все поговорити, вони влаштовують своєрідні дитячі ігри, намагаючись привернути до себе увагу своєї обраниці всіляким образами та недолугими натяками.

От і сьогодні, Петро Матвійович так прямо й не спромігся відкритися, що закоханий саме в неї. Чоловікові, вистачило тільки відважності подарувати їй такий солодкий та палкий поцілунок, що вона ледь не зомліла від здивування й задоволення. Що ж, заради цього блаженства жінка готова потерпіти стільки скільки ще буде потрібно. Вона таки дочекається тої хвилини, коли старий гаспид набереться сміливості та рішучості і нарешті запропонує їй свою руку та серце. Тоді Мирослава не вагаючись відповість своєю згодою, бо тепер вже чудово розуміє, що й сама закохалася в нього до повної нестями.

З такими приємними сподіваннями жінка непомітно занурилася в солодке царство Морфея. В своїх веселкових снах вона й гадки немала, що незвична подія, яка сталася минулого ранку, була своєрідним сюрпризом від святого Валентина. На день всіх закоханих, цей добрий святий, презентував Миросі те, про що вона вже давно й не мріяла, і що цілком справедливо заслужила у долі – щире та палке почуття на ім’я Любов.

Не знала також жінка й того, що Петро Матвійович цього вечора категорично відмовився від заманливої пропозиції залишити сільську школу і перебратися в далеке місто на поважну посаду. Він вибрав свою Мирославу, та її ніжне кохання, жагучі поцілунки й пристрасні обійми. І мине зовсім небагато часу, як сивочолий директор, покличе свою підлеглу на їхнє перше побачення, і зробить все можливе, щоб вона відчула себе там найщасливішою жінкою на світі.

Та все це буде потім. А зараз втомлена Мирося міцно спить, щоб прокинутися на світанку, й ранньою пташкою впурхнути в прийдешній день свого нового життя.