2

Петрові Матвійовичу не спалося. Незважаючи на те, що вчора він засидівся ледь не до середини ночі, сон вперто не бажав навідатися до чоловіка. Та й чого тут дивуватися, прожиті роки й набуті болячки все надокучливіше давали про себе знати. А крім них ще були думки про численні побутові проблеми та клопоти, яких достобіса звалилися на голову останнім часом, тривога про майбутнє школи де він вже стільки років пропрацював директором, та й те найголовніше, про що він слабохарактерно боявся зізнатися сам собі вже який місяць поспіль.

Невдоволено крекнувши Петро Матвійович засвітив настінне бра й піднявся з ліжка. За вікном його квартири догоряли останні лютневі зорі. Повітря в кімнаті видалося чоловікові занадто теплим, навіть трохи задушливим, тож він відкрив квартирку і взявся за заварювання чаю. Поки закипала вода увімкнув телевізор, клацаючи пультом пройшовся по всіх новинних каналах.

Останні події у світі, міжнародна і вітчизняна політика й економіка та прогноз погоди не залишили після себе особливого враження, а от нескінченна реклама роздратувала і спонукала перемкнути телевізор на канал історичних фільмів. Чайник закипів і чоловік приготував собі горнятко духмяного напою. Під кадри, з розповіддю про життєдіяльність давньогрецького вченого Птоломея, Петро Матвійович посмакував витонченим смаком чаю з бергамота.

До такого виду славнозвісного напою чоловіка привчила його покійна дружина. Вона цілком справедливо вважала, що бергамот не тільки знімає втому, тонізує й бадьорить тіло, але й вгамовує нерви та додає наснаги в нелегкій роботі в кріслі шкільного директора. Жінка мала рацію на всі сто, під її турботливим наглядом Петро Матвійович завиграшки справлявся зі всіма випробуваннями, які випадали на його непростому педагогічному шляху. Себе на жаль, бідолаха, врятувати не змогла. Майже десятиліття тому злягла від важкої невиліковної хвороби і незабаром померла залишивши чоловіка самотнім і нікому не потрібним в цьому холодному світі.

Струснувши головою Петро Матвійович прогнав тужливі спогади й почав збиратися на роботу. Традиційний ранковий моціон зайняв небагато часу. Контрастний душ, ретельне гоління обличчя, кілька крапель чоловічого парфуму, з запахом сандалу, на голе тіло. Дальше вже нетривалий перебір гардеробу який закінчився тим що шкільний директор одягнув білосніжну сорочку, темно-вишневу краватку та кремового кольору костюм. Не претензійно і напевне б цього вибору не схвалила покійна дружина, та тепер йому було якось до цього байдуже. Головне що вигляд мав більш-менш статечний.

Снідати Петро Матвійович вдома вже не став, вирішив що перекусить на роботі, а заодно й проінспектує що сьогодні приготували шкільні куховари. Чоловік накинув теплу курточку, пригладив пишну чуприну, замкнув двері квартири й спустився в двір. Тут, вкритий нічною памороззю, на нього чекав його вірний «Nissan Almera Classic». Сріблясте авто кілька разів чмихнувши двигуном легко зрушило з місця. Спершу заскочити на АЗС, залити хоч півбаку бензини, а потім вже можна вирушати й до місця праці, подумалося сивочолому освітянину, коли він впевнено виводив свого легковика на вулицю рідного міста.