1

Мирослава – рання пташка. Ні, раніше вона дуже любила й частенько могла собі дозволити трішки поніжитися в постелі вранці, та ті благодатні часи вже давно згинули в далекому минулому. Тепер жінка змушена щодень вставати разом з сонцем, бо треба попоратися зі своєю невеличкою домашньою господаркою, нагодувати й відправити дітей до школи, самій навести марафет і встигнути на роботу.

От і сьогодні вона прокинулася, коли світанком ще й не пахнуло. На календарі хоч і була вже середина останнього місяця зими, та денне світило не надто квапилося приступати до своїх традиційних обов’язків – статечно мандрувати собі небосхилом. Мирося, за звичкою, неспішно прямувала на кухню та заварила велику філіжанку ароматної кави. Гарячий терпкий напій, підсолоджений ложечкою духмяного липового меду, дещо вгамував неприємні враження від ранку, викликані протяжним завиванням вітру за вікном.

Допивши маленькими ковточками свою каву, жінка швидко одягнулася і вийшла на вулицю. Там вона радісно відзначила, що погода надворі не така вже й паскудна як їй думалося в хаті. Зрештою це було й не дивно, адже зима цього року видалася доволі теплою й погожою. Про сніг й морозець можна було лише мріяти. Вітер же своєю поривчастістю хоч інколи і нагадував суворий буревій, однак ні тої холодної злості, ні тим паче колючої пронизливості притаманній лютневим завірюхам не мав і поготів.

Зі своїм нехитрим хазяйством Мирослава справилася за якихось півгодини, бо роботи, як такої, коло нього майже й не було. То колись вона була велика ґаздиня й мала чималу господарку. Як і всі на селі, тримала багато всякої живності, обробляла городи, навіть возила щось із продуктів продавати в місто на базар. Та ті часи давно вже в минулому. Зараз у жінки лише кілька кроликів та з десяток курочок. Обійти їх для неї справа легка і нетривала.

Повернувшись в будинок Мирося взялася за приготування сніданку. Нічого такого особливого. Для дітей зварила макарони «по-флотське» й зробила салат з тертої моркви, саме те що вони так полюбляють і часто замовляють в неї. Себе ж обмежила двома маленькими канапками з сиром і крихітними кусочками ковбаси. Хоч уже й не юна дівчина, та за стрункістю своєї фігури слідкувати не перестала і по сьогоднішній день, і дієта для неї не на останньому місці.

Поки займалася куховарством повставали діти. Менший Ростислав трохи покомизився, бо як завше не горів великим бажанням іти до школи. Та одного суворого погляду матері було достатньо, щоб син перестав вередувати і слухняно взявся за виделку з тарілкою. Старший Валерій, вже майже дорослий юнак, так разюче схожий на свого батька, без всяких суперечок всівся за стіл снідати. Дивлячись на нього Мирося з сумом подумала, як швидко промайнули роки. Ще здавалося вчора діти були в пелюшках, а он які вже парубки виросли. Незабаром про можливі невістки треба буде замислитися.

За той час що сини їли жінка вирішила зайнятися собою. Без особливих вагань одягла темно-вишневе плаття. Розчесала пишне русяве волосся. Трішки підфарбувала тонкі вуста й довгі вії. Тепер з дзеркала на Мирославу дивилася жінка середнього зросту. Вже не молода, проте й слідів старіння ще не помітно. Лукавий погляд смарагдових очей, легкий рум’янець що вкрив щоки і мила посмішка на обличчі, робили її достатньо симпатичною і привабливою. Звісно не модель з подіуму, але й не остання потвора, вирішила Мирося доповнюючи свій образ кількома крапельками ароматних парфумів.

Накинувши теплу шубку й одягнувши чобітки на високих підборах жінка гукнула дітям, щоб вони поквапилися до школи. Разом, мама з синами, вийшли з дому та вступили в новий день, і не підозрюючи які він докорінно змінить їхні життя в найближчому майбутньому.