Розділ 4. Джулія

— Пані Хааркеман, як ви прокоментуєте те, що ваш двоюрідний брат Отто врізався в кортеж пані Дюпон?

До неї наблизилася молода дівчина із модною нині в Моркпорті зачіскою, яка переливалася всіма кольорами веселки. Дівчина була одягнена у прості чобітки, чорні штани та плащ. На оці мала камеру, яка, очевидно, все фіксувала, і ще й простягнула до неї невеличкий мікрофон.

— Без коментарів, — хмуро кинула Джулія й спробувала було прослизнути в їдальню біля Академії Космофлоту Анка.

Двері з легким скрипом прочинилися, і вона зайшла всередину. Краєм ока помітила, як та біжить за нею. Шивдко скочила в ліфт, який був збоку, і торкнулася жетоном відмітки поверху.

— Мінус чотири. VIP-поверх.

Вилаялася вголос:

— Ну, бляха, знову. Скільки цей ідіот може чудити?

Той уже рік сохнув за пасією, яка його відкинула, коли зрозуміла, що дядько не допоможе їй в якійсь авантюрі. А Отто, на нещастя, закохався й вічно щось чудив. І от, блін, гонки на карах у поясі астероїдів. Повідомлення від тієї скотини його образило. Придурок замість того, аби ганятися, як усі, на своєму карі, полетів у саму гущу друзяків тієї сучки.

У залі, куди вона спустилася, лунала тиха класична музика, а столи ломилися від наїдків та напоїв. Діловито сновигали робоофіціанти, літали підноси з напоями й підносили кожному келих хмільного.

Десятки три молодих чоловіків та жінок, одягнених у форму, збилися в групки й говорили про свої справи.

— О, ви дивіться, хто прийшов!

Джулію майже одразу підхопив чорнявий чоловік із масивною щелепою та довгим носом. Його зелені очі вже іскрилися від випитого. На плечі сяяла ромбоподібна нашивка майора розвідувальної ескадри.

— Петере, легше! — вирвалося в неї, коли вона вислизнула з його напівобіймів і легким жестом схопила келих із підноса.

Відпила й блаженно посміхнулася. Попала на біле напівсухе. Зробила жест, мовби дала йому щигля, й тут же опинилася в компанії трьох офіцерок, які кидали на них веселі погляди.

— Знову ламаєш нашому майору весь вечір, — чорнява Анетта Вільде, із ромбом капітана та стилізованим телескопом служби спостереження, несхвально глянула на неї.

— Та що ти кажеш, Ані, — Фрея Ланг, яка могла похвалитися хіба тим, що нещодавно отримала капітана-лейтенанта, зате служила в штабі орбітальної фортеці номер три, моргнула Джулії. — Нема чого було вести брата до нас.

Та почервоніла.

— Тихо ти...

— Канкапе, — Елейн Кляйн відпила ще один ковток ігристого й кинула на неї погляд, — чула? Отто знову вляпався.

Джулія спохмурніла й також зробила ковток із келиха. Тоді подивилася на групу офіцерів, серед яких крутився Петер, і задумливо кинула:

— Вічно він так...

Поставила келих на піднос і пішла до гурту, що стояв трохи далі.

Вона пройшла повз двох офіцерів, які сиділи в темному кутку й про щось тихо гомоніли. Джулія мало не скривилася від злості, коли впізнала лейтенантку Леслі Пен, з якою в неї ще з академії постійно були сварки. Та сама Леслі, яка навіть донесла Монку, що Джулія таємно ходила в кафе з одним із друзів, який служив капітаном.

Тепер Леслі весело сміялася, тримаючи руку на коліні субкапітанта Зібера.

Джулія швидко пройшла далі.

Привіталася ще з кількома знайомими, аж поки не наблизилася до двох людей, які стояли посеред зали.

Чоловікові на вигляд можна було дати років тридцять, якби не зморшки на обличчі та втома в чорних очах. Коротко стрижений, із великими залисинами й погонами субкапітана, він обіймав тендітну жінку, на кітелі якої красувалися крила з блискавками — символи пілота-аса.

— Нінель, Жюбер, — дівчина обняла по черзі обох. — Вітаю вас із заручинами.

Тоді подивилася на Жюбера.

— Сподіваюсь, Нінель не втікатиме від тебе в довгі рейси. Ну бо ти хоч її зможеш наздогнати?

Жюбер весело розсміявся.

— Джулі, ну раз уже догнав, то бачиш — логісти вміють і не таке.

— Та ти просто підсунув мені на судно поламані гіроскопи та обмотку, яку сам погриз, — весело кинула Нінель.

Усі знову вибухнули сміхом.

Джулія тут же порилася в кишені на кітелі, дістала невеликий чіп і простягнула його обом.

— Це вам від нас із одним піратом. Подарунок.

Нінель спробувала похитати головою, але Джулія точним рухом закинула його їй у кишеню.

— А сам твій пірат де?

Дівчина спохмурніла й сумон зітхнула.

— Наскільки пам'ятаю, ганяє контрабандистів десь між кордоном Артану, світами Гадеса й Республікою Іберлон.

Жюбер співчутливо подивився на неї.

Джулія ще трохи поговорила з ними про останні події в житті й пішла до Фреї. Легким маневром оминула кількох офіцерів, які запрошували її на танець. Тоді відпила вина й почала шукати поглядом подругу, яка вже танцювала з однією з гостей.

— Джулі, потанцюємо?

Петер був тут як тут.

Дівчина спохмурніла й подивилася на нього довгим, важким поглядом, який він, здається, вивчив ще в дитинстві. Той на мить стушувався, але тут же взяв себе в руки.

— Та не веди себе так, наче ти корвет, який я беру на абордаж. Це ж тільки танець...

Джулія зітхнула й несхвально похитала головою. Відсторонилася від нього на крок і подивилася на офіцера, що мовчки стояв поруч, ніби не знав, що сказати. Похитала головою, помітивши в його очах знайомий блиск алкоголю, й тихо, так, щоб почув тільки він, кинула:

— Пете, давай я зараз тебе не буду посилати, а ти не нап'єшся, а тоді не підеш чудити як мій брат Отто?

Той сіпнувся, мовби його вдарили.

— Пет, ти хороший хлопець, чудовий офіцер, але... — вона розвела руками. — Я зайнята. Вибач.

Ще раз усміхнулася й відійшла до Фреї та Елейн.

— Та блін, дістав, — тихо кинула вона, побачивши, що Анетта вже відійшла кудись далі. — Скільки можна чемно відшивати?

Позаду почувся шум. Вони обернулися — до приміщення зайшло ще кілька офіцерів.